Світле Христове Воскресіння – Пасха Господня є найбільшим святом в році, Святом над святами і Торжеством із торжеств, адже святкуючи Її ми виявляємо свою впевненість у перемозі Христа над смертю. Тому «ніхто нехай не убоїться смерти, визволила бо нас Спасова смерть» (слово святителя Іоана Золотоустого на Святу Пасху).

На Пасху і протягом всієї Світлої Седмиці, заради великої радості Воскресіння Христового, в храмах скасовуються панахиди і поминання спочилих в голос, під час заупокійної єктенії (однак поминання спочилих на проскомидії відбувається завжди). Для того, щоб віруючі могли належним чином пом'янути покійних своїх рідних та всіх від віку спочилих православних християн і розділити з ними духовне торжество Воскресіння Господнього, після закінчення Світлого Тижня, у вівторок, Церква встановила особливий день поминання померлих – Радоницю. Підставою для цього поминання є спогад про зішестя Ісуса Христа до пекла, що з'єднується з Фоминою неділею, а також дозвіл Церковного Уставу творити звичайне поминання спочилих, починаючи з понеділка після неділі Антипасхи.

Як свідчить у одній із своїх бесід великий учитель Церкви святитель Іоан Золотоустий (IV ст.), це свято відзначалося на християнських кладовищах вже з третього століття: «Для чого отці наші, залишивши молитовні будинки в містах, встановили сьогодні збиратися нам поза містом і на цьому саме місці? Тому, що Ісус Христос зійшов до мертвих; тому і збираємося ми ... » (Бесіда на кладовищі і про Хрест Господа і Бога і Спаса Ісуса Христа).

Поминання спочилих відображає віру в те, що вони і після смерті не перестають бути членами Церкви, заснованої на землі Господом Ісусом Христом, Який «не є Богом мертвих, а живих».

Слід пам’ятати, що перед тим, як йти на цвинтар, обов’язково потрібно відвідати храм, причаститися і помолитися за померлих на Літургії та панахиді.

Згадаймо випадки з житій святих Української Церкви, як свідчить Києво-Печерський Патерик коли на пасхальне привітання преподобного Діонісія святі отці, що в печерах спочивають, відповіли «Воістину Воскрес!». Чому б і нам, прийшовши з молитвою на кладовище, не сказати нашим спочилим рідним «Христос Воскрес!», Прочитати біля могили Великодній канон, стихири Пасхи. Це справді духовна радість, якою ми ділимося зі спочилими.

Отже, як поминають спочилих в Дні Пасхи? Багато хто на свято Пасхи відвідує кладовище, де знаходяться могили їхніх рідних. На жаль, в деяких сім'ях існує блюзнірський звичай супроводжувати ці відвідування могил своїх рідних диким п'яним розгулом. Але навіть ті, хто й не робить так, часто не знають, коли в Великодні дні можна і потрібно поминати спочилих.

Також треба зазначити, що звичай відвідувати кладовища в сам день Пасхи суперечить уставу Церкви, оскільки Пасха – це час особливої ​​і виняткової радості, свято перемоги Господа Ісуса Христа над смертю і над всякою скорботою і печаллю. Якщо ж людина помирає на Великдень, то її ховають за особливим пасхальним чином.

Як вести себе на кладовищі?

Прийшовши на кладовище, треба запалити свічку, здійснити літію (це слово в буквальному сенсі означає посилене моління. Для здійснення чину літії поминаючи спочилих треба запросити священика. За бажанням можна прочитати акафіст за упокій померлих.

Потім прибрати могилу або просто помовчати, згадати спочилого. Не потрібно їсти або пити на кладовищі, особливо неприпустимо лити горілку на могильний пагорб такими діями ми ображається пам'ять померлого. Пам’ятаймо про те, що звичай залишати на могилі чарку горілки і шматок хліба «для покійного» є пережитком язичництва і не повинен зберігатися в православних сім'ях. Не треба залишати на могилі їжу, краще віддати її убогому або голодному.

Як ставитися до могили православного християнина?

Кладовища – це священні місця, де поховані тіла померлих до майбутнього воскресіння. Навіть за законами язичницьких держав усипальниці вважали священними і недоторканними.

Звичай відзначати місце поховання влаштуванням над ним пагорба існує з глибокої дохристиянської давнини. Християнська Церква перейнявши цей звичай, прикрашає могильний пагорб переможним знаменом нашого спасіння – Святим Животворящим Хрестом, накресленим на надгробній плиті або поставленим над надгробком. Також слід зазначити, шо християни називають покійних спочилими, а не померлими, бо в певний час вони встануть із гробів.

Могила є місцем майбутнього воскресіння, і тому її необхідно доглядати і зберігати у чистоті та порядок.

Хрест на могилі православного християнина – мовчазний проповідник блаженного безсмертя і воскресіння. Встановлений в землю і піднесений до неба, він знаменує віру християн в те, що тіло померлого знаходиться тут, в землі, а душа – на небі, що під хрестом поховане насіння, яке виростає для життя вічного в Царстві Божому.

Потрібно пам’ятати, що спочилі наші рідні найбільше потребують нашої молитви та милостині звершеної нами в пам'ять про них, а не дорогих пам'ятників і надгробки з граніту та мармуру.

Як правильно поминати спочилих дуже влучно навчає нас святитель Іоан Золотоустий: «Постараймося, скільки можливо, допомагати покійним, замість сліз, замість ридань, замість пишних гробниць – нашими за них молитвами, милостинею і приношеннями, щоб таким чином і їм, і нам отримати обіцяні блага»

Молитва за спочилих – це найбільше і головне, що ми можемо зробити для тих, хто відійшов у інший світ. Померлий не має потреби ні в гробі, ні в пам'ятнику –все це данина традиціям, нехай і благочестивим. Але вічно жива душа спочилого відчуває велику потребу в нашій постійній молитві, тому що сама вона не може творити добрих діл, якими була б в змозі умилостивити Бога. Ось чому домашня молитва за рідних, молитва на цвинтарі біля могили спочилого є священним обов'язком кожного православного християнина.

Особливу допомогу спочилим надає поминання в Церкві.

Перед тим, як відвідати цвинтар, родичам спочилого слід прийти в храм і взяти участь в богослужінні і причаститися Тіла і Крові Христових. До початку служби, подати записку з ім'ям спочилих для поминання у вівтарі (найкраще, якщо це буде поминання на проскомидії, коли за спочилих виймуть з особливої ​​просфори часточку, а потім на знак обмивання їхніх гріхів опустять в Чашу зі Святими Дарами). Після Літургії потрібно відслужити панахиду.

Молитви над могилами спочилих відбувалися завжди. Тому зараз Церква зовсім не відступає від того, як чинили християни багато століть тому. Коли священики приходять до могил і промовляють священні слова, співає священні співи. Для багатьох християн, які не дуже часто беруть участь в храмових богослужіннях це є живою проповіддю. Без священиків відвідування кладовища є дотриманням незрозумілому ритуалу.

Нехай же священний голос Матері Церкви навчає нас правильно звершувати дні поминання всіх від віку спочилих, щоб погляд на гробниці нагадував про ненадійність усього земного та необхідність приготування до вічності.

протоієрей Миколай Капітула

колаж автоство ші