Різдво Христове відбулося за царювання Ірода - юдейського правителя, який увійшов в історію під ім’ям Ірода Великого. У Євангелії розповідається, що саме він наказав убити у Віфлеємі всіх дітей віком до двох років. Та цей злочин був лише одним із багатьох у його кривавому правлінні.
Ірод був сином намісника Юдеї, однак реальну владу здобув лише через кілька років після смерті батька. За підтримки Риму він став повноправним царем і відразу розпочав жорстокі репресії проти своїх супротивників. За його наказом було страчено сорок п’ять членів синедріону. Кожного, у кому Ірод вбачав хоча б найменшу загрозу своєму трону, він безжально знищував.
Втім, зміцнювати владу Ірод умів не лише кривавими розправами. Прагнучи здобути прихильність народу, він одружився з жінкою зі священицького роду. Вступаючи в цей шлюб, цар керувався не лише холодним розрахунком, а й особистими почуттями. Проте згодом, охоплений ревнощами, він наказав стратити дружину. Після цього Ірод так тяжко переживав втрату, що на певний час навіть відійшов від державних справ.
У Юдеї за його правління розгорнувся справжній будівельний бум. Ірод зводив міста, палаци, римські культові споруди. Саме він став ініціатором грандіозної реконструкції Єрусалимського храму. Цар розширював межі держави, приєднуючи нові території. Та вся ця велич була лише зовнішньою. Усередині країни назрівали серйозні проблеми. Страх втратити владу змусив Ірода створити систему таємного нагляду й жорстоко карати кожного невдоволеного. Напруження в суспільстві зростало, а разом із ним - підозрілість і страхи самого правителя.
У Євангелії читаємо, що, дізнавшись від волхвів про народження «Царя Юдейського», Ірод стривожився, і «весь Єрусалим разом із ним» (Мф. 2, 3). Причина страху царя зрозуміла: він боявся втратити владу. Народне ж занепокоєння богослови часто пояснюють духовною неготовністю юдеїв зустріти Месію. Проте Єрусалим тривожився ще й тому, що добре знав свого володаря: захищаючи трон, Ірод був здатен на будь-який злочин. Він уже вбив трьох власних синів і сотні їхніх прихильників. Жертвою його ворожнечі з Ісусом міг стати будь-хто - і стали віфлеємські немовлята.
Історичні хроніки не зберегли відомостей про цю жахливу подію, проте Церква вшановує пам’ять маленьких мучеників, які постраждали за Христа, невдовзі після Різдва.
Сам Ірод незабаром помер від тяжкої й болісної хвороби. Йому було близько сімдесяти років. Його смерть Юдея чекала як визволення, майже як свято. Усвідомлюючи це, цар наказав заарештувати знатних громадян країни й стратити їх одразу після його смерті, аби народ ридав, навіть не бажаючи цього. Та ця нелюдська остання воля Ірода так і не була виконана.
