Православна Церква сповідує єдину віру у Втілення Сина Божого, Який «нас ради людей і нашого ради спасіння зійшов з небес», незалежно від календарної форми літургійного вшанування цієї спасительної події.
Дата святкування Різдва Христового не належить до догматів віри, але є частиною церковного уставу та історично сформованої літургійної традиції. Саме тому в Православній Церкві віддавна співіснують різні календарні практики, що не порушують єдності віри і Таїнств.
Єрусалимський Патріархат, як і кожна Помісна Церква, має повне канонічне право:
зберігати прийнятий у своїй юрисдикції календар,
встановлювати порядок богослужбового життя для свого духовенства і вірних.
Це право не підлягає сумніву і заслуговує на повагу.
Разом з тим, жодна Помісна Церква не має повноважень проголошувати власну дисциплінарну практику загальнообов’язковою нормою для всієї Повноти Православ’я, оскільки таке право належить лише Вселенському Собору.
Святкування Різдва Христового 25 грудня за григоріанським або новоюліанським календарем:
здійснюється у низці канонічних Православних Церков,
не є нововведенням у догматичному сенсі,
не суперечить вченню Святих Отців і церковній традиції.
Тому богословськи коректно говорити не про “заборону” святкування Різдва 25 грудня, а про збереження власної літургійної традиції в межах конкретної церковної юрисдикції.
Єдність Православної Церкви ґрунтується не на календарній однаковості, а на:
єдності віри,
євхаристійному спілкуванні,
вірності апостольському Переданню.
