Божественна літургія у 7-у неділю після пасхи

Сьогодні Свята Православна Церква вшановує пам’ять святих отців І Вселенського Собору.

Після припинення загальних гонінь на християн у ІV сторіччі життя Церкви почали хвилювати неправильні вчення деяких людей, які намагалися нав’язати їх усій Церкві. Такі неправильні вчення Церква називає єресями, а їхніх послідовників – єретиками. Для боротьби з єресями, а також для роз’яснення всім християнам, як правильно, православно вірити збиралися Собори єпископів – пастирів і вчителів Церкви з усіх країн, де були християни.

Родоначальником такого лжевчення у ІV сторіччі став один з найбільш відомих на той час пресвітерів знаменитого міста Олександрії – Арій. Він був обдарованим, високоосвіченим, палким ревнителем віри, але разом із тим мав непомірне шанолюбство. Арій не був обраний Олександрійським єпископом. Спочатку Арій зверхньо критикував проповіді нового єпископа, а потім вперше у 318 році під час суперечок з самим єпископом Олександром сформулював своє лжевчення. Він заперечував Божество та предвічне народження Сина Божого від Бога Отця і вчив, що Син Божий – лише вище досконале творіння Бога. Єпископ Олександр спростував та засудив богохульне вчення Арія, смиренно намагаючись напоумити заблудшого. У 321 році на Помісному соборі ідеї Арія були засуджені, а сам він і його прихильники відлучені від церковного спілкування. Проте Арій не скорився, а став широко пропагувати своє вчення не тільки усно, а й у письмових творах. Спрощуючи та змінюючи на свій розсуд віровчення Церкви, Арій проповідував Господа Ісуса Христа «богом з маленької літери». Єресь Арія охопила всю східну частину імперії.

Тому після перемоги над Лікинієм, Костянтин Великий для відновлення Церковної єдності вирішив припинити суперечки.

За порадою шанованого ним єпископа Кордубського Осії, який підтвердив згубність лжевчення Арія, імператор Костянтин скликав у червні 325 року у місті Нікея І Вселенський Собор.

Собор зібрав 318 єпископів та велику кількість священиків і дияконів з усього християнського світу, більшість з них були відомі як мученики та сповідники під час останніх гонінь за віру.

Милістю Божою і молитвами присутніх тут великих святих, Православ’я перемогло, а єресь була засуджена і піддана анафемі.

Собор затвердив православний Символ віри – той самий, який ми співаємо за кожною Літургією. Діяння і постанови Собору імператор наказав оголосити на всій підвладній йому території, і було тоді воістину велике торжество Православ’я, і ​​велика радість рознеслася до найвіддаленіших куточків величезної Римської імперії.