Вечірня з винесенням Плащаниці

Нині ми, стоячи біля цієї Плащаниці, душею і серцем підносимося на Голгофу. Як колись було покладено Тіло Спасителя на камінь помазання, так сьогодні ми покладаємо перед собою образ Розіп’ятого Господа.

 

Свята Богородиця, апостол Іоан, праведні Йосиф та Никодим, жінки-мироносиці — зі сльозами на очах звершують останні приготування до поховання. І ми разом з ними — з тишею і скорботою, з молитвою та смиренням, стоїмо біля Гробу Христового.

 

Учні, які не залишили Спасителя навіть у Його смертну годину, бережно несуть Його Тіло до гробниці. Сьогодні ми наслідуємо їх — підносимо образ Спасителя на руках віри, співаючи пісні скорботи, в єднанні з тією трагічною миттю.

Бо саме в цю мить — здавалося, що віра згасла, надія померла, любов не врятувала…

З ребер Христа, пробитих списом, витекли кров і вода — знак справжньої смерті Сина Божого. І виглядало, що зло перемогло.

У цю годину торжества зла, брати і сестри, опиняємось і ми сьогодні — зневірені, пригнічені. Світ кричить: «Бог помер!» І зло, здавалося б, царює…

Закон стає інструментом злочину. Мудреці зраджують правду. Правителі карають добрих.

Так само було і тоді — коли законним шляхом розіп’яли Самого Бога.

Але якщо зупинитися лише на цій миті — то все втрачає сенс.

 

Проте ми знаємо істину. Істину, яка змінює все.

Христос помер — але Смертю Своєю смерть переміг.

Зруйнував кайдани пекла, відкрив двері Вічного Життя.

Камінь може прикрити вхід у гробницю — але не може стримати Того, Хто є Сам Життя.

 

Бо прийде третій день. І Воскресне. І зло буде подолане.

Тому, коли бачимо у світі торжество беззаконня — згадаймо цю мить.

Коли серце стискається від несправедливості — звернімо думку до Гробу Господнього.

Бо навіть у темряві Великої П’ятниці — вже народжується світло Великодня.

 

Молімося разом. Плачмо разом. Але й вірмо разом:

Темрява не вічна. І Господь оберне наш плач на радість.

Він осушить сльози. І Світло Воскресіння розжене морок цього світу.

Амінь.