Свято-Успенський Храм
с. Линовиця
с. Линовиця
Апостола Фоми (І). Сщмч. Никифора, архідияк., екзарха Константинопольського патріарха в Україні (1599).
Апостол та Євангеліє дня:
Ран. – Ін., 67 зач., XXI, 15 – 25.
Літ. – Флп., 236 зач., I, 8 – 14. Лк., 18 зач., V, 12 – 16.
Ап.: 1 Кор., 131 зач., IV, 9 – 16. Ін., 65 зач., XX, 19 – 31.
Святий апостол Фома (Хома) — одна з найглибших і водночас найбільш парадоксальних постатей серед дванадцяти найближчих учнів Ісуса Христа. У народній свідомості та світській культурі за ним на віки закріпилося стійке словосполучення «Фома невіруючий», яке часто вживають як синонім підозрілості чи впертого скептицизму. Проте в православній святоотцівській традиції цей сумнів оцінюється зовсім інакше: це не цинічне відкидання чуда, а щире, жагуче прагнення особистої зустрічі з Воскреслим Спасителем. Досвід апостола Фоми відкриває кожному християнину шлях від розгубленості й тривожних запитань до непохитного сповідання віри, сильнішого за будь-який страх смерті.
Святий апостол народився в галілейському місті Пансада і, як і більшість учнів Спасителя, був простим рибалкою. Почувши благовістя Ісуса Христа, він залишив свої рибальські сіті, родину та звичний уклад життя, щоб невідступно слідувати за Учителем.
В Євангелії Фома нерідко згадується з грецьким поясненням свого арамейського імені — Дідим, що в перекладі означає «Близнюк». Церковні тлумачі висловлювали різні думки щодо значення цього імені:
Тілесна схожість або народження в парі: за найпростішим тлумаченням, Фома народився разом із братом або сестрою близнюком чи мав рису разючої схожості з кимось.
Духовне тлумачення: святі отці нерідко вказували на внутрішнє «подвоєння» людської душі, яка коливається між видимим світом і невидимою благодаттю, шукаючи твердої опори.
Характер Фоми в Євангельських подіях розкривається як прямий, жертовний і глибоко відданий. Коли Христос після смерті Лазаря збирався знову вирушити до Юдеї, де юдеї нещодавно хотіли побити Його камінням, саме Фома рішуче сказав іншим учням: «Ходімо й ми, щоб померти з Ним» (Ін. 11:16). Це свідчить про те, що апостол ніколи не був боягузом чи стороннім спостерігачем — він любив свого Вчителя до глибини серця і був готовий віддати за Нього власне життя.
Кульмінаційним моментом євангельської оповіді про Фому є події після Світлого Христового Воскресіння. Увечері першого дня тижня, коли Воскреслий Спаситель постав перед учнями крізь зачинені двері, Фоми серед них не було. Коли ж інші апостоли радісно сповістили: «Ми бачили Господа!», Фома відповів словами, що стали ключем до його випробування: «Якщо не побачу на руках Його ран від цвяхів, і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю» (Ін. 20:25).
У чому полягала суть такого сумніву? Святителі Іоан Золотоустий та Григорій Двоєслов одностайно стверджують: невірство Фоми не було бунтом проти Бога чи небажанням прийняти радість перемоги над смертю. Фома боявся піддатися самоомані, прийняти привида чи людську ілюзію за реальність. Його душа прагнула достеменної, абсолютної правди, яка не залишає місця примарності.
Через вісім днів Господь знову з'явився учням і звернувся саме до Фоми: «Подай палець твій сюди і подивись на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої; і не будь невірним, але вірним». У цей благодатний момент апостол не потребував довгих досліджень — вражений Божественною всевіданням і любов'ю Спасителя, він вигукнув перше в новозавітній історії досконале богословське сповідання:
«Господь мій і Бог мій!» (Ін. 20:28).
Ці слова засвідчили одночасно і людську природу розіп'ятого Ісуса, і Його предвічне Божество. Церковні піснеспіви прославляють цей стан дивовижними словами: «О, блаженне невірство Фомине, що вірних серця до віри привело!». Доторк Фоми розвіяв будь-які сумніви майбутніх поколінь християн у тому, що воскресіння було тілесним, істинним і переможним.
Після зішестя Святого Духа в день П'ятидесятниці апостоли кинули жереб, куди кожному йти для проповіді Слова Божого. Фомі випало найвіддаленіше і найскладніше служіння — землі Сходу: Парфія, Мідія, Персія і далека Індія.
Згідно з церковним переданням, святий прибув на узбережжя Південної Індії (сучасний штат Керала) близько 52 року після Різдва Христового. Тут він зустрів населення, занурене в язичницькі культи та кастові забобони. Завдяки чудесам, дару зцілення та непохитній лагідності апостол навернув до Христа тисячі людей, включаючи багатьох представників місцевої знаті. Він заснував сім християнських громад і висвятив перших пресвітерів. Донині в Індії існують мільйони так званих «християн святого Фоми», які бережуть пам'ять про свого першоапостола.
Язичницькі жерці, бачачи, як порожніють їхні капища, запалали смертельною ненавистю до проповідника. Коли апостол навернув до правдивої віри дружину та сина правителя міста Малабар (поблизу сучасного Ченнаї), його схопили, вивели на високу гору та пронизали списами. Так учень, який колись жадав переконатися в ранах свого Господа, сам закарбував вірність Христу ранами мученицької смерті.
Дивовижний Божественний промисел супроводжував апостола Фому не лише за життя Христа, але й під час завершення земного шляху Божої Матері.
Коли настала благословенна мить Успіння Пресвятої Владичиці, Господь чудесним чином зібрав апостолів із різних кінців світу в Єрусалим на хмарах, щоб вони віддали останню шану Матері Божій. Проте Фома через промислительне запізнення прибув лише на третій день після поховання в Гефсиманії. Гірко плачучи, він благав інших апостолів відкрити гробницю, аби він міг бодай востаннє вклонитися пречистому тілу Діви Марії.
Зглянувшись на його сльози, апостоли відвалили камінь від гробу. Увійшовши всередину, вони знайшли там лише поховальні пелени, від яких ширилися пахощі — тіла Богородиці у гробі не було. Тим самим саме завдяки спізненню Фоми Церква отримала неспростовне свідчення того, що Пречиста Діва була тілесно піднесена Своїм Сином на Небо.
У Православній Церкві пам'ять святого апостола Фоми вшановується кілька разів на рік:
Фомина неділя (Антипасха): перша неділя після Великодня, присвячена події явлення Христа Фомі та утвердженню віри в Його Воскресіння.
День пам'яті апостола Фоми:
За новоюліанським календарем — 6 жовтня.
За юліанським календарем (старим стилем) — 19 жовтня.
Собор святих дванадцяти апостолів: 30 червня (за новим стилем).
У ці дні у храмах звершується святкова Божественна літургія. Віряни приходять до сповіді та причастя, роздумуючи над силою Божої милості, яка здатна зцілити будь-яку зневіру.
Святий апостол Фома вважається небесним покровителем і молитовним заступником у найрізноманітніших духовних і життєвих потребах:
Подолання сумнівів та зневіри: до нього звертаються люди, чий розум терзають нав'язливі сумніви щодо віри, існування Бога чи церковних таїнств.
Зміцнення у випробуваннях: молитва до Фоми допомагає віднайти духовну твердість під час життєвих криз, важких потрясінь і воєнних випробувань.
Покровителі професій: за переданням, будучи майстерним будівничим за наказом індійського правителя, апостол збудував духовний палац на небесах із милостині бідним. Тому його вважають захисником будівельників, зодчих, теслярів та архітекторів.
«О, святий славний апостоле Христів Фомо! Коли Господь постав перед учнями Своїми, ти через сумнів забажав торкнутися Його пречистих ран, і тим явив усьому світу непохитне свідчення Його істинного Воскресіння. Молимо тебе, угоднику Божий: поглянь милостиво на нас, немічних і знеможених від спокус та невірства світу цього. Виблагай у Спасителя благодать твердої та дієвої віри, збережи нас від зневіри, страху та лукавих помислів. Допоможи нам у чистоті серця сповідувати Христа своїм Господом і Богом у всі дні життя нашого, щоб сподобитися вічної радості у Його Царстві. Амінь».
Приклад святого Фоми нагадує кожному із нас: Господь не карає людину за чесні сумніви, якщо за ними стоїть прагнення до пізнання істини. Бог із безмежним терпінням виходить назустріч тому, хто шукає, простягає Свою руку допомоги і перетворює людську неміч на непереможну духовну силу.
