Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри, сьогодні ми розглядаємо притчу про доброго самарянина, яка відкриває перед нами величну глибину християнського милосердя і любові до ближнього. Коли вчений-юдей звернувся до Ісуса з питанням: «Хто мій ближній?» — Христос розповів йому цю притчу. Вона була не лише відповіддю, а й уроком для кожного, хто шукає шлях до вічного життя. У ній зображений не лише закон Божий, а й серце істинного милосердя, яке повинне наповнювати душу кожного віруючого.
Уявімо собі того юдея, який впав до рук розбійників, був покинутий і поранений. Його біль був очевидний, і допомоги він потребував якнайшвидше. Однак повз нього пройшли і священник, і левит — люди, які знали закон і мали б бути першими, хто допоможе. Вони втілювали релігійний обов'язок, але їхні серця залишилися байдужими. Вони уникнули милосердя, бо були заклопотані своїми справами та страхом порушити обряди чистоти.
Тут на сцену виходить самарянин. Самарянин, який у ті часи сприймався як чужинець, майже ворог для юдеїв. І саме він, не вагаючись, зупинився, щоб допомогти. Самарянин обмив рани потерпілого, підняв його і відвіз до заїжджого двору, навіть залишивши свої кошти, аби подбати про його одужання. Цей вчинок відкриває перед нами глибокий урок: милосердя не знає кордонів. Справжня любов до ближнього не зважає на віросповідання, національність чи соціальний статус.
Притча про доброго самарянина нагадує нам, що спасіння – це не лише знання Божого закону, а й його виконання. У православній традиції аскетизм – це вдячність Богу за дар вічного життя, це постійний рух душі до Бога, це боротьба зі своїм егоїзмом. Ісус закликає нас не лише до любові, але й до дії, до виконання заповіді про любов до ближнього.
Благодать приходить до того, хто відкриває своє серце для іншого, хто вміє бачити в кожному людину Божу. У цьому — величний урок цієї притчі, адже милосердя потребує сміливості. Ми маємо пам’ятати слова святителя Іоанна Златоуста, який наголошував, що ми — брати й сестри, бо маємо спільну природу, і тому маємо піклуватися про спасіння кожного, навіть якщо він заблукав.
Зараз світ сповнений бар'єрів і упереджень. Притча закликає нас не тільки до подолання цих бар’єрів, але й до відкритості до кожного. Взаємодія з людьми, які відрізняються вірою чи походженням, не повинна порушувати нашу віру, але має бути проявом християнської любові та смирення. У цьому і є правдиве свідчення віри, яке зміцнює наше духовне життя і приводить нас ближче до Бога.
Дорогі брати і сестри, пам’ятаймо про те, що кожен із нас покликаний до милосердя і любові. Молитва за тих, хто відійшов від нашої віри, свідчить про наше бажання допомогти їм повернутися до Божої благодаті. Нехай кожна наша дія, кожен жест буде проявом тієї любові, яку Ісус Христос показав нам на прикладі доброго самарянина. Амінь.
Амінь.
Оцініть статтю:
⭐⭐⭐⭐⭐ (4.9 з 5, на основі 4 голосів)
