Дорогі брати і сестри!
Сьогоднішнє Євангеліє відкриває нам величний момент, коли Господь наш Ісус Христос підносить молитву до Отця Небесного. Це особлива частина Євангелія, відома як Первосвященицька молитва Христа. В ній Спаситель молиться не лише за Себе, але й за всіх Своїх учнів і за весь світ.
"Отче, прийшла година. Прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе." (Ів. 17:1) Ці слова відкривають нам глибину відносин між Отцем і Сином. Христос звертається до Отця в момент, коли Його земне служіння досягло кульмінації — наближається час страждань і хресної смерті. Він просить про славу, але ця слава не є тимчасовою чи людською величчю. Це слава Хреста, через яку спасеться весь світ.
Господь говорить про життя вічне: "Життя вічне в тому, щоб знали Тебе, єдиного істинного Бога, і Того, Кого Ти послав — Ісуса Христа." (Ів. 17:3) Ми бачимо, що вічне життя — це не просто існування після смерті. Це — особисте пізнання Бога, глибокий зв’язок із Ним. Ісус є тим мостом між Богом і людством, через Якого ми можемо пізнати Отця.
Далі Христос молиться за учнів, тих, кого Отець дав Йому: "Я відкрив ім’я Твоє людям, яких Ти дав Мені зі світу." (Ів. 17:6) Учні — це ті, хто був вибраний Богом зі світу, хто пішов за Ісусом і визнав Його Месією. Однак тут важливо розуміти, що ці слова стосуються не лише апостолів, але й кожного з нас, хто вірує у Христа і наслідує Його.
"Я більше не в світі, а вони в світі, і Я йду до Тебе." (Ів. 17:11) Христос знає, що Його учні залишаться в цьому світі, сповненому спокус і випробувань. Тому Він молиться за них, щоб Отець зберіг їх у Своїй любові. І ця молитва залишається актуальною для нас, оскільки ми, живучи в світі, також потребуємо захисту і керівництва Божого.
Ісус говорить про те, що дав учням Свою радість: "Щоб радість Моя була в них досконалою." (Ів. 17:13) Яка це радість? Це не земна радість, що залежить від зовнішніх обставин, а глибока, внутрішня радість від єднання з Богом, від відчуття Його присутності в нашому житті. Незважаючи на труднощі й випробування, що зустрічаються на нашому шляху, ця радість залишається незмінною, бо вона корениться в Божій любові.
Дорогі у Христі, через це Євангеліє ми бачимо, що наше покликання — бути вірними учнями Господа. Ми покликані жити не за законами цього світу, а за законами Божими. Через молитву Христа ми отримуємо силу і благодать для цього служіння.
Тож нехай ця молитва Господа надихає нас прагнути глибшого єднання з Богом, шукати Його слави в нашому житті та радіти Його присутності навіть серед життєвих випробувань. Амінь.
Оцініть статтю:
⭐⭐⭐⭐⭐ (4.9 з 5, на основі 4 голосів)
