Свято-Успенський Храм
с. Линовиця
с. Линовиця
Возлюблені у Христі браття і сестри!
У сьогоднішньому недільному Євангелії від святого апостола і євангеліста Іоана ми чули слова великої Архиєрейської молитви Господа і Спаса нашого Ісуса Христа (Ін. 17:1–13). Перед Своїми спасительними стражданнями Христос звертається до Бога Отця словами: «Отче, прийшла година: прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе».
Ці слова відкривають нам глибоку таємницю спасіння. Господь Ісус Христос, будучи істинним Богом і водночас істинною Людиною, знає про наближення Своїх страждань. Він знає, що йде на Голгофу, щоб принести Себе у жертву за гріхи всього людства.
Але ця молитва — не лише звернення Сина до Отця. Це слово, звернене і до учнів, і до всіх нас. Христос відкриває нам велич Свого подвигу та значення жертви, яка звершується не випадково, а в установлену Богом годину.
Бо є різниця, як людина залишає цей світ. Смерть Христова — не була тихим відходом чи природним завершенням земного життя. Хресна смерть — це не просто страта; це страшне страждання і добровільне приношення Себе. Це шлях болю, приниження і мук.
Проте саме в цьому відкривається найбільша любов Божа до людини. Господь приймає всю повноту людського страждання. Як Людина, Він відчуває страх перед смертю, переживає скорботу і біль. Але Він не відступає. Не зрікається Свого шляху. Не ухиляється від чаші страждань, бо знає: через цю жертву звершується спасіння світу.
Саме тому Архиєрейська молитва відкриває нам велич жертовного подвигу Христового. Господь прийшов не лише постраждати, але у славі завершити справу спасіння. Він прийшов, щоб преобразити людську природу, піднести її до небесної слави, вознести її до престолу Божого.
Те людське єство, яке впало в Адамі, через Голгофу, через Хрест, через Воскресіння і Вознесіння було підняте до небесної висоти.
І сьогодні ми стаємо причасниками цього великого дару. Коли підходимо до Євхаристійної Чаші й чуємо слова: «Зі страхом Божим і вірою приступіть», — маємо пам’ятати: за цю Чашу Господь віддав не лише Кров Свою, але пройшов усю глибину людського страждання.
Він не підкорився страху, не скорився відчаю, але з любов’ю проніс Свій Хрест, щоб кожному з нас дарувати надію, спасіння і можливість увійти до Царства Божого.
Амінь.
Андрій (Павлушенко)
