Свято-Успенський Храм
с. Линовиця
с. Линовиця
Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Сьогодні ми чули недільне Євангеліє від Матфея, в якому Господь і Спаситель наш Ісус Христос звертається до Своїх учнів та послідовників із повчанням, яке й через дві тисячі років не втратило своєї сили та актуальності.
Це непросте Євангеліє. Воно закликає людину до духовного преображення, до переосмислення власного життя, до правильного визначення своїх пріоритетів. Господь говорить слова, які можуть здатися суворими: «Кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним; а хто зречеться Мене перед людьми, того зречуся і Я перед Отцем Моїм Небесним».
На перший погляд ці слова здаються зрозумілими і навіть простими. Але коли ми заглядаємо в саме Євангеліє, то бачимо, як апостол Петро, який щиро любив Христа, перед обличчям небезпеки і можливої смерті тричі зрікся свого Учителя. Ми бачимо, як людська неміч, страх і гріховна природа беруть гору над людиною.
Тому не варто поспішати думати, що ці слова стосуються лише мучеників перших століть. Кожен із нас по-своєму проходить випробування на вірність Христу.
Легко бути християнином тоді, коли навколо нас усе складається добре. Легко носити хрестик на шиї, читати молитви у спокійні дні, називати себе віруючою людиною. Але значно важче залишатися зі Христом тоді, коли в наше життя приходять скорботи, хвороби, втрати, страх або невизначеність.
Саме тоді виявляється справжня віра людини.
Бо коли наші плани руйнуються, коли ми зустрічаємося з болем, коли смерть нагадує про себе, коли серце охоплює тривога — чи продовжуємо ми довіряти Христу? Чи звертаємося до Нього в молитві? Чи залишаємося Його послідовниками не лише в радості, але й у випробуваннях?
Сьогоднішнє Євангеліє навчає нас саме такої відданості — не зовнішньої, а глибокої і справжньої.
І сьогодні, перебуваючи в храмі Божому, ми маємо особливу можливість засвідчити свою віру перед світом. Адже ми зібралися тут не просто як слухачі. Ми прийшли для участі у великому Таїнстві Євхаристії.
Готуючись до Святого Причастя, ми відкриваємо своє серце перед Богом, сповідуємо свої гріхи, просимо прощення та милості. А приступаючи до Чаші, приймаємо Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа.
Цим самим ми свідчимо перед усім світом, що хочемо бути Його учнями та послідовниками.
Недаремно ще в апостольські часи саме участь у Євхаристії була ознакою справжнього християнина. Бо коли під час Божественної Літургії лунають слова: «Зі страхом Божим і вірою приступіть», кожен із нас покликаний відкрити своє серце для Бога, відкласти все другорядне і визнати Христа єдиним Господом і Спасителем свого життя.
І якщо ми будемо визнавати Його тут, на землі, якщо будемо вірними Йому не лише словами, але й своїм життям, тоді маємо надію, що і Господь визнає нас на Страшному Суді перед Своїм Небесним Отцем, назве нас Своїми учнями та спадкоємцями Царства Небесного.
Нехай же Господь укріпить нашу віру, допоможе нам бути вірними Йому в усіх обставинах життя та сподобить нас достойно причащатися Святих Христових Таїн.
Амінь.
Андрій (Павлушенко)
