Проповідь в неділю сьому після Пасхи, святих отців І Вселенського Собору
Нинішній недільний день, браття і сестри, Свята Церква присвячує пам'яті святих отців Першого Вселенського Собору. Багато хто з нас з історії нашої Церкви знає, що після закінчення страшних гонінь, які відчувала Церква Христова перші три століття свого існування, після воцаріння Костянтина Великого на Візантійському імператорському престолі – зовні Церква знайшла мир і спокій. Але, на жаль, всередині себе вона відчувала з боку лжеучителів великі хвилювання, які прагнули знищити її. Вже в 1-ій половині IV ст. якийсь олександрійський священик Арій вчив про Христа не як про Сина Божого, Єдинородного, Єдиносушного Богу Отцю, а як про творіння, про людину.
Якою небезпечною була ця єресь! Якби аріани восторжествували, то страшно навіть подумати, що було б з Церквою! Швидше за все, вона припинила б своє існування на землі, тому що без Христа немає Церкви. Якщо говорити про Христа не як про Бога у всьому рівному Богу Отцю і Богу Духу Святому, а як про найдосконаліше творіння Боже, то руйнується важливий догмат християнської віри – вчення про Святу Тройцю.
Це лжевчення повністю спростовує те, про що вчить і що сповідує Свята Христова Церква. І не випадково в 325 році 318 єпископів з різних куточків світу з'їжджаються до невеликого передмістя Константинополя в Нікею для того, щоб там засудити цю єресь і, разом з цим, висловити істинне вчення про Христа Спасителя.
На засіданнях цього Собору були присутні такі святителі Церкви Христової, як Святий Спиридон чудотворець, Миколай Мирликійський чудотворець – покровитель і нашого храму, і нашого міста, святитель Афанасій та інші. Соборним розумом було виражено православне вчення про Христа Спасителя як Сина Божого, Другу Особу Святої Тройці, вічного Бога, Єдиносущного, рівного в усьому Богу Отцю.
Виникає питання, чому Свята Церква у цей недільний день, названий Неділею 7-ю після Пасхи, згадує цю подію, яка віддалена від нас дуже багатьма століттями, бо відбулося в 325 р.? Що спільного у цієї події зі святом Вознесіння Господнього? Багато хто зі святих отців свідчить, що у цих двох подій існує незримий духовний зв'язок, який може бути виявлений при уважному розгляді. Мені зараз хотілося б навести вашій увазі уривок із Слова одного з новомучеників нашої Церкви святителя Фадея, архієпископа Тверського, який саме в цей день 70 років тому, в 1930 р., виголосив наступне: «Продовжуючи свято Вознесіння Христового, Св. Церква прославляє нині пам'ять отців Першого Вселенського Собору, котрі засвідчили перед світом істину Божества Христового, рівності і єдиносущності Сина Божого з Отцем, бо Син в усьому подібний до Свого Отця. Людям, що не вникають в життя Церкви Христової, може здатися, що з'єднання пам'яті отців Першого Вселенського Собору з святкуванням Вознесіння Господнього абсолютно зовнішнє, тому що Вознесіння Господнє відокремлене від часу Першого Вселенського Собору (325 р.) майже трьома століттями, та й події, які з'єднуються представляються зовсім різнорідними.
То чи є що спільне між ними?'' І далі святитель Фадей продовжує: « Вознесіння Господнє – славне діло Боже заради нашого спасіння, а діяння Першого Вселенського Собору здаються для одних, що не знають істини, справою людською. Але Свята Церква, святкуючи пам'ять отців Першого Вселенського Собору після свята Вознесіння Господнього, очевидно, мислить інакше. Нехай Собор був через 300 років після Вознесіння Господнього, проте, звершене ним діло істотно споріднене з подією Вознесіння Господнього, має значення вічне і, як таке, що навіть передбачене було здавна.
Не без причини в день прославлення св. отців Першого Вселенського Собору Свята Церква пропонує на пареміях читання зі Старого Завіту про події, колишніх прообразів того, що звершували отці Собору... Його Вознесіння, сидіння праворуч Отця, провіщене здавна пророками, є самим незаперечним свідченням Його Божества. І цю істину Божества Христового нарочито зібралися затвердити отці Першого Вселенського Собору. Чи не видно звідси, що святкування на честь отців Першого Собору споріднене з святкуванням Вознесіння Господнього?» Але хтось з нас може сказати: «Добре, слава Богу, що тоді, в IV ст., Були такі мудрі мужі, які особливо обдаровані були Божою милістю і завдяки цій благодаті Божій могли твердо свідчити про істину. Але нам-то, нині сущим… що це дає, крім того благоговіння, з яким ми можемо згадувати про цю подію?»
Я думаю, що ні для кого не відкрию секрет, якщо скажу, що і нині, на жаль, Церква Христова так само роздирається різними єресями і незгодами. І хіба не без болю в своїх серцях ми свідчимо про те, що як багато сьогодні і тут, на цій благословенній… землі, так і по всій землі, як після теплого літнього дощу гриби, ростуть різні секти, з'являються заповзятливі доморощені проповідники, приїжджають і багаті заморські?
Нас, православних, не може не хвилювати ця проблема. Але багато хто губиться, не знаючи як вчинити з тими місіонерами, які нав'язують нам свої погляди і світобуття; і не тільки в поштові скриньки опускають свої послання, але й стукають у наші будинки, зустрічають на вулицях, намагаючись вручити нам антицерковну, сектантську літературу і переконати, нав'язати свою думку. А ми бентежимося, боїмося вступати в дискусію, бо не впевнені у своїх силах, або просто нам ніколи, ми просто поспішаємо. І виходить, що нікому захистити нашу Святу віру в таких життєвих ситуаціях, на вулицях, у транспорті. Ми мовчимо... А от сьогодні ми чули чудові слова Первосвященицької молитви Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, з якою Він звертався до Отця Свого Небесного. Я хочу навести тільки деякі з Його слів: «Це ж є життя вічне, щоб пізнали Тебе, Єдиного Істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа» (Ін. 17, 3). Чи звертаємо ми гідну увагу на ці слова Христа Спасителя? Запитаємо самих себе, а чи знаємо ми свого Бога і що ми робимо, щоб пізнати Його? Правда, хтось мені зараз може сказати: «Батюшка, робимо, і робимо дуже багато! Тому що кожен день відкриваємо Біблію і читаємо». Але давайте по-іншому підійдемо до цього питання. Адже багато хто з невіруючих теж читає Святе Писання, і ті ж сектанти найчастіше апелюють до Біблії, знаючи багато уривків напам'ять. Так значить одне читання Святого Письма ще не достатньо для істинного пізнання Бога. Що ж ще для цього необхідно? Чи є інші умови для цього пізнання? І Свята Церква Христова говорить всім: «Є!» Цією умовою разом зі Святим Писанням є не що інше, як Священне Передання нашої Церкви, яке відкидають сектанти. Завдяки цьому переданню ми навчаємося тому, як повинна жити істинно православна віруюча людина, що вона повинна здійснювати в своєму житті, яким шляхом вона повинна йти, щоб досягти поставленої перед собою мети – досягти Самого Христа Спасителя. Це передання через безперервне апостольське спадкоємство і має Православна Церква, не змінюючи і не спотворюючи його ні в чому.
Тому будемо любити нашу Церкву Христову, будемо вслухатися в ті її повчання і настанови, якими вона до нас звертається, будемо уважні до цих повчань, і будемо прагнути докладати їх до свого життя. Не треба боятися тієї експансії (я не побоюся цього слова) сект, які обрушуються на сучасну людину, намагаючись задушити Православ'я на землі. Це не є новиною. І не потрібно нам замикатися в стіни наших Православних храмів, наших власних квартир! Чому б нам так само сміливо не вийти на вулицю до тих же людей і не свідчити не тільки словом, але, перш за все, позитивним прикладом про свою православну віру. Адже всі з нас добре знають про те, що ім'я Христове через наше життя буває або прославляється, або ганьбиться!
Але, на жаль, дуже часто через наші діла, наші слова ім'я Христове ганьбиться перед тими зовнішніми, не церковними людьми. І якщо ми хочемо достойно свідчити про Христа Ісуса, свідчити так, як про це вчить Свята Православна Церква, то давайте навчимося жити гідно Святого Православ'я! Ось який урок всі ми з користю для себе повинні винести з тієї події, що нині згадує Свята Христова Церква.
І закінчити це своє звернення до вас я хочу так само словами святителя Фадея, архієпископа Тверського: «Прославмо ж пам'ять отців Першого Вселенського Собору, і не стільки словами похвальними вуст, скільки вірністю заповітам отців у житті... Отці Собору не самі від себе знову звіщали істину, а виткали її в Символі віри з слів Божественного Писання, древніх, вічних.
Чи не повинні ми тому незмінно зберігати «Нікейську віру» як заповіт життя, незмінну запоруку спасіння? Через отців Собору віщає сама вічна Божественна премудрість, кажучи, як у давнину: «Хто прагне нехай до Мене і п'є ... Бачите, бачите, що Я Сам є і не змінююся» (ікос в Неділю св. Отців I Вселенського Собору) Отці стали продовжувачами святого євангелиста Іоана Богослова, який написав у своєму Євангелії: «На початку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог» (Ін.1, 1).
Це зерно Божественної істини явлено Христом у словах і справах життя, особливо в Божественному Вознесінні, тому ми, прославляючи отців, поглиблюємо своє прославляння Господа, що вознісся». Будемо ж гідні свого християнського звання, будемо ж без страху і трепету перед лжеучителями свідчити про свою істину, вірячи в те, що Господь допоможе нам, якщо тільки не буде страху в нашому серці.
Бережіть віру православну, любіть Церкву Христову, будьте гідними чадами нашого Святого Православ'я і в своєму житті намагайтеся наслідувати тих святих отців, яких нині так урочисто прославляє Церква. Амінь.
протоієрей Валерій Захаров.
Переклад українською протоієрей Миколай Капітула
Оцініть статтю:
⭐⭐⭐⭐⭐ (4.9 з 5, на основі 4 голосів)
