О, всечесне зібрання Христове, боголюбиві душі, що зійшлися нині під кровом храму Божого! Слухайте нині слова Христові, що, як ясні зорі на небі, освітлюють темряву сердець наших! Ось, перед нами явлено дивне чудо: батько, змучений відчаєм, приводить сина свого до Учителя, бо в того люта неміч – дух нечистий, що кидає його в огонь і воду. О, яке се люте страждання! Чи не є цей отрок образом усього роду людського, що корчиться в муках гріха, не знаючи порятунку?
Коли учні не змогли вигнати біса, Господь, бачивши неміч їхньої віри, промовив: «О, роде невірний, доки буду з вами? Доки терпітиму вас?» (Мк. 9:19). О, слова грізні, але сповнені любови, бо не осуд є в них, але милосердне навернення! І ось батько, з серцем, що тремтить між надією і страхом, вигукує: «Якщо можеш що, змилуйся над нами!» (Мк. 9:22). О, як багато в тім слові людського сумніву! Чи ж не так ми самі звертаємося до Бога у часи скорботи, немовби вагаючись: чи зможе Він помогти, чи достойні ми Його милости?
І Христос відповідає йому: «Коли можеш вірувати, все можливе тому, хто вірує!» (Мк. 9:23). О, мудрість Божа! Не в силі людській, а у вірі – ключ до чудес! І тоді, як громовий удар серед ясного неба, виривається з уст батька: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству!» (Мк. 9:24). О, яке се слово сильне і правдиве! Бо з ним визнається і віра, і слабкість людська. Чи ж не так кожен із нас у глибині душі своєї волає до Бога: «Господи, вірю, але серце моє хитається! Підтримай мене!»
Тоді ж Господь велить духові нечистому вийти, і той виходить із великого крику та корчення. І учні, зніяковілі, запитують: «Чому ми не могли вигнати його?» І відповідає їм Христос: «Цей рід не може вийти інакше, як тільки молитвою та постом» (Мк. 9:29). О, браття мої, чи не вказав нам тут Господь, що без подвигу духовного, без посту, без молитовного стояння перед Богом ми безсилі у боротьбі з силами темряви?
Візьмімо ж цей урок до серця нашого! Як корабель без вітрил не рушить у плавання, так і віра без молитви і подвигу є мертва. Піст є для нас меч, що розсікає путі гріха, а молитва – вогонь, що освітлює пітьму серця. Нехай же кожен з нас стане воїном Христовим, озброївши душу свою вірою, молитвою та постом!
Погляньмо ж і на другий дар цього Євангелія – передбачення Христом Своїх страждань, смерті і воскресіння. Учні ж не розуміють цього, бо серця їх ще прив’язані до земного. О, нерозумні! Чи не знають вони, що слава Христова не в багатстві світу цього, а у Голгофі, не в владі над царями, а у воскресінні? І ми так само часто шукаємо земного, забуваючи про небесне.
Тож, возлюблені браття і сестри, станьмо, мов тверді стовпи храму Господнього, і вкладім у серця свої слова батька євангельського: «Господи, вірую! Допоможи моєму невірству!» І нехай ця молитва стане для нас, як ключ до дверей Царства Небесного, де вічне світло і вічна радість, у Христі Господі нашому.
