Возлюблені у Христі браття і сестри!
Сьогоднішнє читання з Євангелія відкриває нам глибокий урок про милість Божу, віру і вдячність. Господь Ісус Христос, проходячи між Самарією та Галілеєю, зустрічає десятьох прокажених. Вони, стоячи здалеку, підносять голос, вигукуючи: «Ісусе, Наставнику, помилуй нас!» (Лк. 17:13). Господь зціляє їх, але лише один повертається, щоб подякувати.
Цей уривок є закликом до нас задуматися над своїм духовним життям: як ми ставимося до Божих дарів? Чи вміємо дякувати?
Милість Божа — початок нашого спасіння
Слова прокажених «Ісусе, Наставнику, помилуй нас» нагадують нам про ту віру і надію, з якими кожен грішник звертається до Бога. Преподобний Єфрем Сирін говорить:
«Милість Божа є джерелом всякого добра для нас, а наше покаяння відкриває це джерело».
Хвороба прокажених символізує не лише тілесні страждання, а й глибокі духовні рани — гріх, який відділяє нас від Бога. Так само, як прокажені не могли наблизитися до людей через свою нечистоту, гріх не дозволяє людині наблизитися до святості.
Але Господь не відкидає нас, навіть якщо ми стоїмо здалеку. Він завжди чує наше прохання і, як люблячий Батько, готовий простити й зцілити.
Послух Богу — шлях до зцілення
Ісус каже прокаженим: «Ідіть, покажіться священикам» (Лк. 17:14). Ці слова випробовують їхню віру, адже зцілення ще не настало, а вони вже повинні діяти у послуху.
Святий Іоанн Златоуст зазначає:
«Віра є основою всіх благ. Без віри неможливо догодити Богові, бо саме через неї ми стаємо учасниками Божої благодаті».
Послух прокажених — це приклад живої віри. Вони не чекали явного знаку, а виконали наказ Ісуса і отримали зцілення дорогою. Це вчить нас, що віра потребує не лише слів, а й дій. Часто Божа благодать відкривається лише тоді, коли ми зробимо перший крок, довірившись Його волі.
Вдячність — ознака справжньої віри
Лише один із десяти, і той самарянин, повернувся, щоб прославити Бога. Він впав до ніг Ісуса, дякуючи Йому. Господь запитує: «Де ж дев’ять?» (Лк. 17:17).
Святитель Григорій Богослов пише:
«Подяка є пам’ять про благодіяння, яка відкриває двері до нових милостей».
Вдячність — це не лише обов’язок, а й вияв любові до Бога. Вона перетворює даровану благодать на джерело ще більшої духовної радості.
Той самарянин отримав не лише зцілення тіла, але й спасіння душі, бо Христос сказав йому: «Віра твоя спасла тебе» (Лк. 17:19). Його вдячність стала доказом глибокої віри, яка відкрила йому доступ до вічного життя.
Урок для нас
Браття і сестри, цей євангельський уривок звертається до кожного з нас: чи вміємо ми бути вдячними?
Святий праведний Іоанн Кронштадтський говорив:
«Серце, що не вміє дякувати, залишається порожнім. У вдячності до Бога воно знаходить спокій і повноту радості».
Сьогодні ми живемо у світі, де вдячність часто втрачається серед турбот і вимогливості. Ми сприймаємо Божі дари як належне і забуваємо дякувати Йому навіть за найпростіші речі: за здоров’я, родину, мирний день.
Заклик до дії
Возлюблені у Христі! Станьмо тими, хто завжди повертається до Господа, щоб подякувати Йому. Нехай у наших молитвах буде більше подяки, ніж прохань. Бо, як навчає святий Ігнатій Брянчанінов:
«Вдячність Богові є визнанням Його любові до нас і нашої залежності від Нього. Вдячне серце — це серце, відкрите для благодаті».
Просімо у Господа сили, щоб, як той самарянин, ми могли не лише приймати Його милість, але й славити Його ім’я у вдячності й вірі. І тоді ми почуємо Його слова: «Віра твоя спасла тебе».
Амінь.
Оцініть статтю:
⭐⭐⭐⭐⭐ (4.9 з 5, на основі 4 голосів)
