Ми вступили в пору Великого посту, яку свята Церква порівнює з драбиною (ліствицею), що веде нас від землі до Неба. Минуло три тижні духовної весни — позаду стояти на колінах, поклони, особливі молитви. Сьогодні, у четверту неділю Чотиридесятниці, ми досягаємо середини цього великого шляху. Щоб зміцнити нас на подальші випробування, Церква пропонує нам два безцінні орієнтири: дивовижний євангельський урок про віру та зцілення, а також образ великого подвижника — преподобного Іоана Ліствичника, чия душа зійшла на таку висоту, що він наче відблиск Фавору приніс у холод пустелі.
Сходження до Бога: Преподобний Іоан Ліствичник
Хто ж він, цей святий, чию пам’ять ми вшановуємо сьогодні? Преподобний Іоан народився в VI столітті і в шістнадцять років залишив світ, вирушивши до Синайської гори . Тут він віддав себе в повний послух старцю Мартирію, вірячи, що через відсічення власної волі можна здобути справжню свободу у Христі . Дев’ятнадцять років він провів у послусі, а після смерті наставника пішов у безлюдне місце Фола, де розпочав свій сорокарічний подвиг мовчання, посту та невпинної молитви .
Там, у глибині пустелі, й творилося головне таїнство його життя. Він не просто боровся з плоттю, але переплавляв її вогнем покаяння. Сльози його, як сам він писав, ставали тією водою, що омиває душу від усякої нечистоти . Цей досвід сходження до Бога згодом ліг в основу його безсмертної книги — «Ліствиця» (Сходи). Іоанн написав її на прохання ігумена сусіднього монастиря, і в ній він уподібнив духовне життя драбині з тридцяти щаблів — за кількістю років земного життя Спасителя до виходу Його на проповідь . Кожен щабель — це боротьба з певною пристрастю, починаючи від зречення світу і закінчуючи найвищою чеснотою — любов’ю .
«Допоможи моєму невірству»: Євангеліє четвертої неділі
Але чи тільки ченці покликані до сходження? Сьогоднішнє євангельське читання від Марка (Мк. 9, 17–31) відповідає: це покликання кожної душі . Воно переносить нас одразу після Преображення. Апостоли Петро, Яків та Іоан щойно бачили славу Божу на Фаворі, а внизу на них чекала сувора реальність: натовп, книжники, що насміхаються, і нещасний батько, чий син страждає від німого духа .
Учні, що залишилися біля підніжжя гори, не змогли зцілити його. І тоді батько вигукує слова, які стали символом цієї неділі: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству» (Мк. 9, 24) . Це крик кожної людини, яка щиро шукає Бога, але відчуває слабкість своєї природи. Господь же докоряє не стільки батькові, скільки «роду невірному», до якого належимо і ми, і зцілює отрока. А коли учні наодинці питають, чому не змогли вони, Христос відкриває таємницю справжньої боротьби: «Сей же рід не може вийти інакше, як тільки від молитви й посту» (Мк. 9, 29) .
Синтез пісного діяння
У цих двох подіях — житії Ліствичника та євангельській розповіді — криється глибинна суть четвертої неділі. Піст і молитва — це не просто утримання від їжі, а ті самі щаблі, якими сходив Іоан. Це ті духовні інструменти, які здобувають благодать Божу, здатну вигнати «рід бісівський» із нашого власного серця. Бо, як зауважує святий Іоан, існує лише одна печаль, що породжує радість — це «радісна печаль» покаяння, яка очищує душу і робить її здатною вмістити Бога .
Сучасна людина часто шукає щастя в речах, емоціях та вигоді, покладаючи надію на матеріальне, а не на Творця . Але Церква сьогодні кличе нас до іншого: подивитися на ікону преподобного Іоана, який, живучи в тілі, уподібнився ангелам. Подивитися на власне серце і чесно, зі сльозами, як той батько, попросити: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству».
Висновок
Брати і сестри, ми на середині посту. Дорога втомлює, сили можуть слабшати, як слабшали сили учнів біля підніжжя гори. Але перед нами — драбина. Над нами — сяйво Воскресіння. І цієї неділі преподобний Іоан Ліствичник простягає нам свою книгу як дороговказ, а Христос нагадує: все можливе віруючому. Візьмімо ж цей скарб — молитву і піст — і підіймаймося далі, долаючи щабель за щаблем, бо попереду нас чекає не просто свято, а зустріч із Самим Життям — Воскреслим Господом. Амінь.