Стрітення Господнє стоїть на межі: воно одночасно і Господнє, і Богородичне. Це свято не стільки про спогад, скільки про зустріч, яка визначає всю історію людства і, водночас, особисту долю кожної людини.
Не просто обряд, а сутність буття
Подія, яку ми нині звершуємо, відбулася на 40-й день після Різдва Христового. Діва Марія та праведний Йосиф принесли Богонемовля до Єрусалимського храму. Формально — це виконання старозавітного закону: первісток чоловічої статі мав бути присвячений Богові. Але те, що сталося в цьому обряді, перевершило всі очікування.
Закон був лише тінню, образом майбутніх благ. Він нагадував Ізраїлю: людина не належить собі, її життя — дар Творця. Кожне нове покоління мало жити в очікуванні Того, Хто зруйнує прірву між Богом і людиною. І ось цей Довгоочікуваний прийшов. Не в силі та славі земного царя, а у вигляді сорокаденного Немовляти, Яке тримає на руках Матір.
Зустріч, яка тривала тисячоліття
Грецьке слово «стрітення» («іпапанті») означає «зустріч». Але це не просто момент вітання двох людей у храмі. Це зустріч минулого з майбутнім, закону з благодаттю, людських сподівань з їхнім неймовірним здійсненням.
Головні герої цієї події — праведний Симеон і Анна-пророчиця. За переданням, Симеон був людиною похилого віку, якій Дух Святий обіцяв: ти не помреш, доки не побачиш Христа. Він чекав. Можливо, десятиліттями. Його віра пройшла крізь сумніви, крізь власний переклад книги пророка Ісаї, коли він хотів замінити слово «Діва» на «жінка», і коли Ангел зупинив його руку, підтвердивши: «Діва народить».
І ось — Дух приводить його до храму. Він бачить просту родину, скромну жертву — двох пташенят голубиних. Але серце праведника впізнає Месію. Він бере Немовля на руки і виголошує те, що ми нині чуємо за кожною вечірньою: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром...»
Чому він каже «нині відпускаєш»? Бо життя без зустрічі з Богом — це довга неволя. Симеон прожив віки, але тільки зараз, поклавши руки на Джерело Життя, він став справді вільним.
Поруч із ним — Анна. Вона не відходила від храму, служачи Богу постом і молитвою вдень і вночі. Вона не пророкувала про майбутні катастрофи, а сповіщала тим, хто чекав визволення: «Він прийшов!»
Ми — теж учасники Стрітення
У чому ж сила цього свята для нас, людей XXI століття? Стрітення — це не лише історична подія. Це ікона нашого власного духовного шляху.
Кожен із нас покликаний до особистої зустрічі з Христом. Але, як і Симеон, ми потребуємо чистоти серця. Не можна впізнати Бога, якщо ти не жив у вірі. Не можна відчути благодаті, якщо не очищав душу покаянням. Анна провела все життя при храмі — і це не про географію, це про стан душі: постійна пам’ять про Бога, постійне бажання бути з Ним.
Стрітення показує нам: вік, освіта чи соціальний статус не мають значення. Важлива лише внутрішня готовність. Симеон був старим, Анна — вдовицею, Немовля — беззахисним. Але саме в такій немочі з’являється досконала сила Божа.
Чого ми шукаємо у храмі?
Сучасна людина часто приходить до церкви по «корисне»: здоров’я, удачу, розв’язання проблем. Стрітення ламає цю споживацьку оптику. Подивіться: Діва Марія приносить Сина не отримати щось від Бога, а щоб віддати все Йому. Богородиця не вимагає чуда для себе — Вона смиренно виконує закон. І саме в цьому смиренні народжується диво.
Симеон теж нічого не просить. Він лише свідчить. Його знамениті слова, звернені до Марії: «Тобі Самій душу пройде зброя» — це пророцтво про Хресні страждання. Але й вони — не прокляття, а дорога до Воскресіння.
Стрітення як вибір
Це свято ставить перед кожним із нас запитання: чи готовий я зустріти Христа сьогодні? Не в урочистій атмосфері свята, а в буденності — у важкій розмові, у несподіваній потребі допомогти ближньому, у тиші вечірньої молитви.
Симеон і Анна зустріли Бога тому, що жили Ним. Їхнє життя було налаштоване на ту саму хвилю, на якій говорить вічність. Ми теж можемо налаштуватися. Для цього не треба йти в монастир чи докорінно змінювати зовнішні обставини. Треба змінити внутрішній зір.
Замість епілогу
Ми часто шукаємо знамен і чудес. Але Стрітення нагадує: найбільше диво вже відбулося. Бог прийшов до людей. Він — серед нас. Він — у чаші Святого Причастя. Він — у Святому Письмі. Він — у тій тихій радості, яка раптом огортає серце під час «Нині відпускаєш».
Праведний Симеон тримав на руках Немовля. Ми під час Літургії тримаємо в руках вогонь Божественної благодаті. Чи відчуваємо ми, Хто стоїть поруч? Чи впізнаємо Його?
Стрітення — це запрошення. Запрошення до зустрічі, яка триває цілу вічність. Не змарнуймо її.
«Світло на просвіту язичників і славу народу Твого Ізраїля». Світло вже засяяло. Залишилося лише розплющити очі.