В період приходу більшовицької влади почались страшні репресії як проти Православної Церкви так і проти всіх інакомислячих. Не минула страшна участь і Свято-Успенську Линовицьку церкву та її вірних прихожан. Диктатура комуністичного атеїзму вважала за свій обов’язок знищити всі прояви віри в Бога на контрольованій ними території, так в цей страшний період з 1918 по 1990 рр. церква терпіла страшні гоніння та розруху.

Так в 1919 році було зруйновано церкву ап. Луки, та заборонено проводити богослужіння і молитви в Успенському храмі. В 20 х роках ХХ ст.. коли в українській СРСР проводилась українізація, дозволили здійснювати богослужіння. Саме в цей період в Успенській церкві відбулось розділення між прихожанами. Одні ходили на українське богослужіння інші приймали участь в богослужінні, що велось лише старослов’янською мовою . Але така практика протрималась не довго. На жаль нам сьогодні не відомо як проходило богослужбове життя в ті роки. Після закінчення періоду НЕПУ настав страшний період колективізації.

В 1932 р. Свято-Успенську церкву було зачинено і пограбовано комуністами. Під час свого пограбування вони забрали всі цінні предмети, в тому числі богослужбові. Вони навіть влізли в склеп і забравши всі цінності, що були коло покійників викинули їхні рештки на церковне подвір’я. Так череп Д. Д. Жевахова довго лежав на церковному дворі . Після цього в приміщенні Свято-Успенської церкви було утворено зерносховище а пізніше клуб.

В 1942 р. ситуація кардинально змінилась через вплив Другої світової війни. Німецькі окупанти були більш толерантними та віруючими людьми ніж рідна радянська влада. Вони відразу ж відкрили церкву та дозволили здійснювати богослужіння по православному обряду. В 1943 р. настоятелем Свято-Успенського храму був отець Дмитрій. Після того як с. Линовиця було знову зайняте радянськими військами отець Дмитрій підтримував колгоспну ідею, давав гроші в борг , чим заслужив тимчасову довіру в нової влади і зміг продовжити пастирське служіння. Після от. Дмитрія служив от. Миколай, після нього служив Ієромонах Сидорко.

1949 р. настоятель от. Олександр Навродський

1960 р. Свято-Успенську храм було закрито. Незважаючи на це громада тодішніх прихожан на чолі з от. Олександром перенесли антимінс (в перекладі з грецької – замість престолу) в невеличку хатинку по вулиці Партизанській № 14, яку надала тимчасово під приміщення храму прихожанка похилого віку Коваленко Феодора Карпівна. Їй прибудували кімнату, де вона і доживала до свого останнього дня. За свідченням Ліонової Віри Миколаївни працівника Линовицької Сільської Ради, що перед смертю вона (Коваленко) переписала цей будинок своїй племінниці яка була старостою церкви Биконь Марії Гаврилівні. Вона пізніше передала цей будинок усно (немає жодного юридичного документу який би міг засвідчити таку передачу) у власність Успенської церкви.

1961-62 рр. за сприянням голови тодішньої Линовицької сільської ради Оніщенко Меланії Дмитрівні в приміщенні Свято-Успенського храму було відкрито клуб, де проводились танці та показували кіно. Коло закритого Свято-Успенського храму було створено танцювальний майданчик а в самому приміщенні храму показували кінофільми. По свідченню Левченко Л. А. від 1.07.2007 яка згадує про те, що перед кожним показом фільму перед присутніми виступали сільські вчителі з атеїстичними лекціями проти Бога та Церкви.

9 квітня 1983 р. о 3 годині ночі купол Свято-Успенського храму завалився. Як стверджують очевидці зокрема Марченко В. О., що гуркіт від падіння куполу було чути по всьому селу, дехто навіть тоді подумав, що то був справжній землетрус. Місцевий краєзнавець Власенко О. С. в своєму рукописі пише про це так: Це не був простий обвал спричинений зношеністю споруди а спланована акція місцевої влади. Яка за його словами дала вказівку закласти вибухівку і підірвати купол Успенського храму. За свідченням інших очевидців, вечорі, цього ж дня, було видно на куполі Свято-Успенського храму людей у військовій формі, які проводили та незрозумілі роботи. За свідченнями інших очевидців – це були військові з прилуцького військового містечка, які не задовго до так званого обвалу побували на куполі храму. Люди, що знайомі з будівельними та архітектурними роботами, стверджували, що на той час конструкція куполу була кріпкою і ніяк не могла завалитись без сторонньої допомоги.

Схожі дописи

---