БОЖЕСТВЕННА ЛІТУРГІЯ У НЕДІЛЮ СИРОПУСНУ, ПРОЩЕНУ
2 березня 2025 року, у Свято-Успенському храмі Линовиці, була звершена святкова літургія яку провели: ієрей Антоній (Лавринович), диякон Андрій (Павлушенко)
Глас 3-й. Сщмч. Феодота, єп. Киринейського (бл. 326). Свт. Іова (Борець-кого), митр. Київського і всієї Руси (1631). Мц. Євфалії (257). Мч. Троадія (ІІІ). Прп. Агафона Єгипетського (V). Мчч. 440 італійських (579). Свт. Арсенія, єп. Тверського (1409).
Ран. – Єв. 3-е, Мк., 71 зач., XVI, 9 – 20.
Літ. – Рим., 112 зач., XIII, 11 – XIV, 4. Мф., 17 зач., VI, 14 – 21.
Заговини на Великий піст.
У цю неділю та наступні п’ять (до Вербної неділі) звершується вечірня із входом та великими прокимнами: «Не відверни лиця Твого...» і «Дав мені насліддя...», які співаються почергово.
Після вечірні звершується чин прощення.
На Літургії підносились молитовні прохання до Господа:
За здоров'я війська України та за Линовчан що знаходяться на передовій та в лавах ЗСУ.
Про перемогу Українського війська над московським загарбником.
Сьогодні – останній день перед Великим постом, священним часом для кожного християнина. Це період стримування, покаяння, духовного очищення та зміцнення віри. Але щоб справді гідно пройти цей шлях, необхідно зробити перший і найважливіший крок – простити своїх ближніх і знайти в собі мужність попросити вибачення за власні провини.
У час випробувань, коли наша країна бореться за свободу і майбутнє, всі дрібні суперечки та образи, які колілись розділяли нас, повинні відійти в минуле. Сила прощення стає особливо важливою, адже ми всі маємо одну мету – перемогу добра над злом. І ця перемога починається з наших сердець, з нашої здатності згуртуватися, підтримати один одного, простити і бути прощеними.
Прощення – це не просто слово, а дія, яка вимагає від нас духовної зрілості та щирості. Прощати інших і визнавати свої помилки – це дві важливі якості, які роблять нас справжніми християнами. Але справжнє прощення – це не лише слова, а й бажання змінитися, стати кращим, не повторювати помилок. Воно виявляє нашу людяність, милосердя та доброту, стає свідченням духовної сили.
Навпаки, небажання прощати чи визнавати свої провини – це ознака гордині, скам’янілості серця та духовної слабкості. Господь закликає нас не до слабкості, а до сили, вчить боротися зі злом, а не примножувати його. Він нагадує нам: «Якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний» (Мф. 6:14). У молитві «Отче наш» ми щодня звертаємося до Бога зі словами: «…і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Це нагадування про те, що прощення – це не лише наш обов’язок, а й шлях до духовного звільнення.
Кожен із нас має провини перед Богом і ближніми. Немає людини, яка жила б без гріха. Тому всі ми потребуємо прощення. І саме зараз, коли наші душі та країна потребують миру та єдності, важливо зробити перший крок – простити і попросити вибачення.
Нехай цей останній день перед Великим постом стане для нас початком духовного оновлення. Зробимо все, щоб перемогти зло в своїх серцях, щоб наша віра, любов і згуртованість стали основою для перемоги добра. Прощайте і будьте прощені – заради себе, своїх ближніх і нашої спільної перемоги.
Оцініть статтю:
⭐⭐⭐⭐⭐ (4.9 з 5, на основі 4 голосів)
