Не люблю загострювати увагу на конфліктних темах, особливо в час війни. Але деякі речі неможливо замовчати. Нещодавно зустрів у мережі Октоїх (восьмогласник), виданий Києво-Печерською лаврою у 2018 році. Здавалося б, звичайне церковнослов’янське видання. Але виявилося, що це текст із паралельним російським перекладом.
Якби це було видання для Росії – питання б не постало. Але це Київ, і наклад – значний.
Синод РПЦвУ ще на початку 2000-х дозволив українську мову в богослужінні – якщо громада того забажає. Але ось парадокс: Октоїха з українським перекладом так і не видали. Як можна говорити про перехід на українську, якщо навіть основних богослужбових текстів немає?
Це схоже на цинічну гру: формально дозволили, але фактично унеможливили. Священиків, які намагалися вживати навіть київський ізвод (українську вимову церковнослов’янської), клеймили.
Блаженніший Онуфрій колись порівняв українську мову з… яєшнею, натякаючи, що вона не гідна стати мовою Церкви. Але ж у Чернівцях у храмі РПЦвУ спокійно співають румунською – навіть цілі частини служби. Чому українською навіть тропаря "Христос воскрес" не почути?
До речі, румунські переклади з’явилися лише у XIX столітті – і то під тиском влади. Перші тексти були далекі від ідеалу. Але для РПЦвУ це нормально.
"Українська – неблагодатна"
– Благодать Божа не залежить від мови. Він чує всі народи.
"Вона не така гармонійна для богослужіння"
– Українська – одна з найбагатших європейських мов. Адаптація – природній процес, який триває століттями.
"Немає догматичних термінів"
– Всі богословські формули колись були створені з нуля. Чому зараз ми не можемо робити те саме?
"Церковнослов’янська – мова Кирила і Мефодія, її не можна змінювати"
– Їхній подвиг саме в тому, щоб перекласти візантійську спадщину слов’янам. Вірність їхній справі – це продовжувати перекладати, а не муміфікувати мову.
Поки що на полицях релігійних магазинів знаходимо книги з російським перекладом. А українські тексти залишаються маргінальними.
Чи зміниться це? Залежить від нас. Бо мова – це не лише засіб спілкування, а й вияв духу народу. І якщо ми хочемо, щоб Церква була справді нашою – треба говорити з Богом рідною мовою.