Неканонічна УПЦМП та порушення канонів на Харківському Соборі 1992

Ситуація з усуненням митрополита Філарета (Денисенка) в 1992 році є досить складною з точки зору канонічного права, і це питання викликає багато дискусій серед богословів та церковних істориків. Згідно з канонічним правом, процедура усунення ієрарха має певні правила, яких дотримуються у більшості помісних православних церков.

Основні аспекти канонічного права

 

Призначення і усунення ієрархів: Згідно з традиційною православною практикою, предстоятель церкви (в цьому випадку митрополит Київський) може бути обраний і затверджений Синодом або Собором, але його усунення також має здійснюватися за рішенням того ж органу або за участю вищої церковної влади.

Підпорядкування Москві: На момент Харківського собору Українська Православна Церква залишалася автономною церквою в складі Московського Патріархату. Це означає, що будь-яке усунення предстоятеля мало б відбуватися за участі Московського Патріархату або з його схваленням.

Протиріччя: Філарет, як митрополит Київський, був обраний на кафедру за підтримки Московського Патріархату, і лише вищі церковні органи Московської Патріархії мали канонічне право його усувати. Однак Харківський собор був скликаний без схвалення самого Філарета і фактично без офіційного благословення патріарха Московського.

Канонічні порушення

 

Незгода з легітимністю: Митрополит Філарет і його прибічники вважали рішення Харківського собору незаконним, оскільки собор був скликаний без його згоди та участі.

Підтримка Московського Патріархату: Московський Патріархат схвалив результати Харківського собору та визнав його канонічним, що дало формальне обґрунтування для усунення Філарета.

 

Висновок

Згідно з формальним канонічним правом, Харківський собор діяв зі значними порушеннями процедур, оскільки Філарет не був усунутий тим органом, який його призначив. Проте Московський Патріархат визнав дії собору законними, що зробило ситуацію політичною та канонічно неоднозначною. Саме це стало одним із каталізаторів подальшого розколу та створення УПЦ Київського Патріархату.

 

У справі з усуненням митрополита Філарета (Денисенка) під час Харківського собору 1992 року було багато обговорень щодо порушення канонічних правил. Ось кілька ключових канонічних норм, які могли бути порушені в цій ситуації:

 

1. Канон про недопустимість усунення предстоятеля без належної процедури

Апостольське правило 34:

"Єпископи кожного народу повинні знати першого з них (предстоятеля) і визнавати його як главу; нічого важливого не слід робити без його згоди."

Це правило встановлює, що будь-які важливі рішення, такі як усунення предстоятеля, мають прийматися за участі та згоди самого предстоятеля.

Митрополит Філарет не тільки не брав участі в Харківському соборі, а й заявив, що собор був скликаний незаконно без його згоди.

 

2. Канон про правомірність скликання собору

34-те правило Сардикійського собору:

"Жоден єпископ не може бути засуджений без проведення суду за участю всіх його співслужителів або собору єпископів його регіону."

Харківський собор було скликано поспішно і без участі самого митрополита Філарета, що порушує цей канон.

Більше того, собор був ініційований без благословення предстоятеля і без рішення загальноцерковного собору, який мав би бути єдиним органом, що може судити предстоятеля.

 

3. Канон про розгляд звинувачень проти предстоятеля

15-те правило Антіохійського собору:

"Жоден єпископ не може бути усунутий зі своєї кафедри без судового розгляду та винесення обвинувального вироку."

Філарет не пройшов належного судового процесу і не був офіційно звинувачений або засуджений за канонічні порушення відповідно до канонічного суду. Його просто усунули шляхом голосування на соборі, що суперечить цьому правилу.

 

4. Порушення процедури підпорядкування Московському Патріархату

Згідно з положеннями Статуту Української Православної Церкви, усунення митрополита Київського мало б відбуватися тільки за схваленням Патріарха Московського та всієї Русі та Архієрейського собору РПЦ.

У Харкові рішення було прийнято групою єпископів без попереднього схвалення Патріарха Московського (він схвалив рішення вже після собору), що викликало серйозні канонічні питання.

 

5. Канонічне право предстоятеля захищати свою позицію

6-те правило Сардинського собору:

"Якщо єпископ має скарги на своє усунення, йому слід надати можливість апеляції перед вищим церковним органом."

Митрополит Філарет подавав апеляції щодо свого усунення, але ці скарги не були розглянуті належним чином ні Московським Патріархатом, ні загальноцерковним судом.

 

Підсумок

Отже, усунення митрополита Філарета під час Харківського собору 1992 року супроводжувалося кількома можливими порушеннями канонічних норм. Ці порушення включали незаконне скликання собору без участі предстоятеля, відсутність судового процесу для розгляду звинувачень та порушення процедур Московського Патріархату. Це стало одним із ключових факторів для подальшого церковного розколу в Україні та утворення УПЦ Київського Патріархату.

 

Створення ПЦУ та надання томасу у 2019 р. з точки зору канонічного права.

Примат Вселенського Патріарха
Вселенський патріарх Варфоломій посилався на своє канонічне право, встановлене 28-м правилом Халкідонського собору (451 р.), яке надає йому особливу роль "першого серед рівних" серед православних предстоятелів. Згідно з цим правилом, Вселенський патріарх має право приймати звернення з будь-якої частини Православного світу у випадках канонічних суперечок.

Історичне право Константинополя на Київську митрополію
Константинополь вважає, що анексія Київської митрополії Московським Патріархатом у 1686 році була незаконною або тимчасовою. У 2018 році Вселенський патріарх фактично скасував цей акт і відновив своє канонічне підпорядкування Київської митрополії. На цій основі він має право надавати автокефалію.

Ліквідація розколу

Варфоломій наголосив, що акт надання Томосу спрямований на об'єднання православних в Україні та подолання розколу між УПЦ Київського Патріархату, Українською Автокефальною Православною Церквою та УПЦ МП.

Автокефалії інших церков

Інші православні церкви (Грецька, Кіпрська, Олександрійська) підтримали законність цього акту, що свідчить про визнання Константинопольського Патріархату як джерела автокефалії.

Підсумок
З точки зору Константинопольського Патріархату та багатьох помісних церков, надання Томосу ПЦУ було канонічно законним, оскільки Вселенський Патріарх має право надавати автокефалію та вирішувати суперечки між церквами. Однак Московський Патріархат та його союзники вважають цей акт незаконним.