Коли наприкінці Божественної літургії диякон виголошує: «Зі страхом Божим, вірою і любов’ю приступіть», вірні підходять до Святої Чаші. Священник називає кожного на ім’я і подає йому з лжиці Святі Дари — Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа. Цей чин настільки звичний для православного християнина, що його легко уявити таким самим у всі часи. Однак давні літургійні свідчення зберегли пам’ять про інший спосіб причащання мирян. Простежити цей розвиток допомагає праця протоієрея Олександра Петровського «Історія чину причащання у Східній і Західній Церквах». Віра.Укр
Як причащалися в давній Церкві
Євхаристія бере свій початок із Тайної вечері. Господь подав учням хліб як Своє Тіло, а тоді подав їм Чашу як Свою Кров Нового Завіту (Мф. 26:26–28). Такий порядок відбився в давньому чині Причастя. Вірні спершу приймали святе Тіло в руки, а потім окремо причащалися святої Крові з Чаші.
У п’ятій Тайноводственній катехизі, яку традиційно приписують святителю Кирилу Єрусалимському, причасникові радять зробити ліву долоню наче престолом для правої, бо вона має прийняти Царя. Прийнявши Тіло Христове з відповіддю «Амінь», вірний приступав до Чаші. Цей образ престолу в долонях передає благоговіння, з яким єрусалимські християни приймали Святі Дари. Canon CI
Про прийняття Тіла Христового в руки свідчить і 101-ше правило Трульського собору 691–692 років. Воно приписує складати руки навхрест і відкидає звичай підставляти для прийняття Дарів окремі посудини із золота чи іншого матеріалу. У VIII столітті про складені навхрест руки причасника пише й преподобний Іоан Дамаскин. Отже, давній чин залишався живою практикою в той час, коли вже з’являлися свідчення про одночасне прийняття Тіла і Крові. Canon CI
Як утвердилося причащання з лжиці
Одночасне причащання Тіла і Крові та вживання лжиці — дві історично пов’язані практики, кожна з яких потребує окремого свідчення. Освячений Хліб можна було вмочити у святу Кров і подати причасникові. Можна було також покласти часточки святого Тіла до Чаші й подавати їх разом зі святою Кров’ю за допомогою лжиці. Тому сама згадка про Тіло і Кров в одній Чаші залишає відкритим питання про спосіб їх подавання.
Серед ранніх свідчень Петровський наводить розповідь святителя Софронія Єрусалимського про святих Кира та Іоана, які носили Чашу з Тілом і Кров’ю Христовими. Дослідник пов’язує цей епізод із причащанням хворих. Інше свідчення VII століття походить із Заходу. Собор у Бразі 675 року засудив подавання народові Євхаристії через умочування освяченого Хліба. Ця постанова засвідчує, що такий спосіб був відомий, хоча самого вживання лжиці вона прямо не описує.
У Барберинівському списку літургій святителів Василія Великого та Іоана Золотоустого Петровський звертає увагу на припис вкладати часточки святого Тіла до Чаші після виголосу «Святеє святим». Він вбачає в цьому непряму ознаку причащання з лжиці. Водночас сам рукопис у цьому місці лжиці не називає. Тому для історії чину важливе свідчення середини XI століття. За висновком літургіста Роберта Тафта, саме у Гумберта знаходимо однозначну згадку про подавання мирянам лжицею освяченого Хліба, попередньо покладеного до Чаші. На той час практика вже була поширеною у візантійському обряді, хоча окремі громади й далі причащали за давнім чином.
Пам’ять про співіснування цих практик зберегли й списки Єрусалимської літургії святого апостола Якова X–XI століть. За наведеним Петровським описом, диякони виносили для причащання народу і Чаші, і дискоси. Дослідник вбачає в цьому свідчення того, що в Єрусалимі святе Тіло і святу Кров ще подавали окремо. Такі джерела показують, що чин причащання з лжиці утверджувався поступово, у різний час у різних місцевих церковних традиціях.
Що означає лжиця в православному богослужінні
У сучасному православному богослужінні візантійського обряду лжиця служить для одночасного подавання мирянам Тіла і Крові Христових із євхаристійної Чаші. Водночас у звичайному чині Божественної літургії священнослужителі у вівтарі й нині причащаються окремо святого Тіла та святої Крові. Так в одній Літургії співіснують дві форми прийняття тих самих Святих Дарів. Віра.Укр
У молитві перед Причастям кожен сповідує віру в те, що приймає істинне Тіло й істинну Кров Христові. Коли ж священник називає причасника на ім’я і промовляє слова «на відпущення гріхів і на життя вічне», стає особливо відчутним, що спільний Дар Церкви подається кожному особисто. Апостол Павло пов’язує цю особисту участь із єдністю всієї церковної громади. Усі, хто причащається від одного Хліба, становлять одне тіло у Христі (1 Кор. 10:16–17). Віра.Укр
Образ палаючого вугілля з видіння пророка Ісаї допомагає зрозуміти благоговіння, з яким Церква приступає до Святих Дарів. Серафим бере кліщами вугілля з жертовника, торкається уст пророка, і його гріх очищається (Іс. 6:6–7). У євхаристійному прочитанні цей образ звертає увагу на дію Божої благодаті. Як у видінні очищення пророка звершує Бог, так і у Святому Причасті Сам Христос дарує людині прощення та життя. Лжиця служить цьому таїнственному подаванню Дарів, а її літургійне вживання виражає благоговіння Церкви перед святинею.
Висновок
Християнин давнього Єрусалима складав долоні, наче престол, щоб прийняти Тіло Христове. Православний вірний сьогодні підходить до Святої Чаші й приймає Тіло і Кров Господні з лжиці. За різними історичними формами стоїть та сама віра Церкви у слова Спасителя: «Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, у Мені перебуває, і Я в ньому» (Ін. 6:56). Тому історія лжиці повертає нас до самого змісту Причастя — єднання з Христом, Який подає Себе вірним на життя вічне.
