У 1801 році половину села Линовиця було продано генералом Стояновичем Башиловим, але історія цього місця пов’язана з іншою значущою особою — Марією Іванівною Башиловою, дружиною сенатора Олександра Федоровича Башилова. Саме вона ініціювала будівництво кам’яного Свято-Успенського храму, який став центральним духовним осередком для мешканців Линовиці. Проте шлях до реалізації цієї ідеї був непростим: дев’ять років чекала Башилова на дозвіл для спорудження нового храму.

До цього часу село залишалось хутором, а дерев'яна церква святого апостола Луки задовольняла потреби громади. Однак з ростом населення виникла потреба у просторішому храмі. У 1803 році Марія Іванівна звернулася з проханням до полтавського єпископа Сильвестра і імператора Олександра I дозволити будівництво. Вона навела кілька вагомих причин: рихлий ґрунт, на якому стояла стара церква, обмеженість її розмірів, а також велика відстань для багатьох жителів села.

Так з 1803 р. в історичних документах ми знаходимо свідчення того, що нова власниця села Линовиця Башилова Марія Іванівна звертається з проханням до полтавського єпископа Сильвестра та російського Імператора Олександра Павловича з проханням дозволити побудувати новий кам’яний храм. Серед приведених аргументів представленні на розсуд тодішньої влади говорилось про наступне:

1. На місці тодішньої церкви в честь апостола луки не можливо було проводить будівництво більшого кам’яного храму через рихлий грунт.

2. Селище на багато розширилось і тому велика частина людей проживала далеко від церкви ап. Луки.

3. Стара будівля церкви не вміщували всіх віруючих в середині храму.

Лише у 1808 році імператор Олександр I дав остаточний дозвіл на будівництво Свято-Успенського храму, і цього ж року полтавський єпископ Філіп благословив Башилову на цю справу. Будівництво завершилось у 1819 році, а храм було освячено як символ перемоги над Наполеоном.

Свято-Успенський храм став унікальним зразком архітектури, який поєднав риси римської базиліки та українського бароко. Храмова споруда хрестоподібної форми з портиками тосканських колон та купольною ротондою стала справжнім витвором мистецтва. Ікони для іконостасу були замовлені у Петербурзькій художній академії, а сам храм задумувався як усипальниця для родичів Башилової — графів де-Бальменів та князів Жевахових. Це був один із перших кам'яних храмів у Лівобережній Україні, збудований у відповідь на зростаючі потреби місцевої громади та прагнення Башилової залишити духовну спадщину для майбутніх поколінь.

В історії будівництва Свято-Успенського храму в Линовиці підкреслюють декілька важливих аспектів соціально-релігійного та культурного життя початку XIX століття. По-перше, процес зведення храму виявляє глибоке значення релігії для суспільства того часу: нова церква стала не лише місцем для богослужінь, а й символом єдності та розвитку громади.

По-друге, ця історія ілюструє складнощі, з якими зіштовхувалися меценати та ініціатори культурних і релігійних проектів, пов’язані з дозволами, бюрократією і міжособистісними конфліктами. Башилова не тільки подолала значні перешкоди з боку державних органів і протестів співвласника села, але й зуміла реалізувати свою візію храму як місця духовної опіки та родинного усипальника.

Також слід відзначити унікальність архітектурного рішення храму, що поєднує стилі римської базиліки та українського бароко. Це стало своєрідним культурним внеском Башилової, який відрізняв храм від типових церков Лівобережної України. Свято-Успенський храм став зразком духовного й культурного багатства свого часу, який, незважаючи на історичні потрясіння, продовжував виконувати свою місію до початку XX століття.

Загалом, будівництво Свято-Успенського храму в Линовиці стало прикладом того, як віра, наполегливість і особиста ініціатива здатні долати труднощі та залишати важливу спадщину для наступних поколінь.

Перехід Успенського храму з Московського Патріархату до ПЦУ

Відродження Успенського храму в незалежній Україні

Історія Успенського храму в радянський період