Ранні християнські автори та отці Церкви згадували дату 25 грудня як день народження Христа або окреме літургійне свято, починаючи з III–IV століть:
-
Святитель Іполит Римський (бл. 170–235) У своєму «Коментарі на книгу пророка Даниїла» (бл. 202–204 рр.) Іполит прямо зазначає:
«Перше пришестя Господа нашого у плоті, коли Він народився у Вифлеємі, сталося за вісім днів до січневих календ [тобто 25 грудня], у четвертий день тижня [середу], під час правління кесаря Августа...» Це одне з найдавніших письмових свідчень, де 25 грудня названо календарним днем народження Ісуса.
-
Хронограф 354 року (Календар Філокала, Рим) Хоч це офіційний римський календарний документ, а не окремий богословський трактат, у списку мучеників (Depositio Martyrum) під 25 грудня зафіксовано літургійне святкування: «VIII kal. Ian. natus Christus in Betleem Iudeae» (За 8 днів до січневих календ [25 грудня] Христос народився у Вифлеємі Юдейському). Запис датують римською практикою ще 336 року.
-
Святитель Іоан Золотоустий (бл. 349–407) У відомій гомілії «На день народження Спасителя нашого Ісуса Христа», виголошеній в Антіохії (імовірно, 386 року), він детально пояснює прийняття дати 25 грудня на Сході:
-
Зазначає, що свято прийшло із Заходу (з Риму), де зберігалися римські архіви перепису населення кесаря Августа.
-
Виводить дату богословсько-історичним розрахунком через служіння первосвященика Захарії в День очищення (восени) та Благовіщення через шість місяців (25 березня).
-
-
Блаженний Августин Іппонський (354–430) У численних різдвяних проповідях (Sermones) Августин підтверджує, що святкування 25 грудня на Заході вже було давньою й усталеною традицією. Він наголошує на астрономічному та богословському символізмі зимового сонцестояння, пов'язуючи його зі словами Іоана Хрестителя: «Він має рости, а я — маліти»:
«Він народився у день, який є найкоротшим у земному вимірі, і після якого світловий день починає зростати...»
-
Святитель Григорій Богослов (329–389) У 379–380 роках, очолюючи катедру в Константинополі, він запровадив святкування Різдва окремо від Богоявлення під назвою Теофанія (свято Народження) саме 25 грудня, про що свідчить його проповідь «На святе Різдво Христове» (Слово 38).
-
Святитель Григорій Ніський (бл. 335–394) У проповіді на Різдво Христове у Каппадокії святитель описує літургійне святкування народження Спасителя в кінці грудня, також звертаючи увагу на збільшення світлового дня після сонцестояння як образ Христа — «Сонця Правди».
-
Святитель Амвросій Медіоланський (бл. 340–397) У своїх гімнах (зокрема, Veni Redemptor gentium) та трактатах пов'язував народження Спасителя з днем зимового сонцестояння (25 грудня), називаючи Христа істинним сонцем, що розсіює язичницьку темряву.
-
Святитель Лев I Великий, папа Римський (бл. 400–461) Залишив корпус різдвяних проповідей (близько 10 гомілій In Nativitate Domini), де розкриває догматичне значення свята Різдва 25 грудня, застерігаючи паству від поклоніння сонцю і скеровуючи шанування виключно до Творця.
-
Святитель Софроній Єрусалимський (бл. 560–638) Єрусалимська церква найдовше трималася традиції святкувати Різдво разом із Богоявленням 6 січня. Проте на межі VI–VII століть патріарх Софроній та інші палестинські автори зафіксували перехід до загальнохристиянської практики святкування 25 грудня.
