Сьогодні за Божественною Літургією ми чули уривок зі Святого Євангелія від Луки — десяту та одинадцяту глави, які Свята Церква незмінно читає у свято Покрова Божої Матері. І на перший погляд це може викликати подив: чому саме цей текст звучить у такий великий богородичний празник? Адже в самій вифанійській історії ми не знаходимо імені Пречистої Діви — перед нами постає дім праведного Лазаря та його сестри, Марфа й Марія.
Проте за цим читанням криється глибоке сакральне значення, яке святі отці передають нам крізь віки. Святий євангелист Лука відкриває тут найглибшу таємницю людської природи та шляхів нашого спасіння.
Перед нами постають два образи духовного буття:
Клопітка Марфа — це прообраз християнського діяння, духовної практики, яку святі отці називають праксисом (πρᾶξις). Це тілесна праця, благодійність, турбота про храм і ближніх. Це не є гріхом! Ба більше — святі отці ніде не засуджують Марфу за її щиру гостинність, адже через цю діяльну працю ми також робимо перші кроки до Бога. Але діяльність має свою небезпечну межу, коли форма заступає зміст. Христос зупиняє Марфу саме тоді, коли турбота поглинає її дух і переростає в осуд сестри: «Марфо, Марфо! Ти турбуєшся і побиваєшся про багато що...» Вона втратила головне — мир у серці.
Марія Вифанійська — уособлення святої безмовності, або ісихії (ἡσυχία). Вона не промовила жодного слова, не виказала жодної претензії чи земного бажання. Вона лише смиренно схилилася біля ніг Спасителя і слухала Його живе Слово.
Святі отці бачать у цьому поєднанні непорушний духовний закон: зовнішній подвиг і праця потрібні нам лише для того, щоб очистити серце від пристрастей і привести людину до внутрішньої священної тиші. Лише тоді, коли стихає зовнішня метушня і людина прислухається до подиху вічності, душа стає здатною прийняти ту благодать, яку Господь дарує кожному з нас.
І саме Марія у цьому євангельському образі є духовним відображенням Саresourceмої Пресвятої Богородиці. Бо Пречиста Діва привела у світ Спасителя не через галасливу метушню, а через глибоку внутрішню тишу, через послух і непохитну вірність Богові. Вона стала тим чистим дзеркалом, крізь яке нетварне Божественне світло вилилося на все творіння.
Сьогодні ми прийшли до нашого святого храму, щоб доторкнутися до цієї благодаті у найвищому її вияві — в Таїнстві Святої Євхаристії. Шлях духовної безмовності веде нас безпосередньо до Святої Чаші — до Тіла і Крові Христових, Тієї самої Плоті, яку зіткала для Нього Пресвята Богородиця.
Омофор Цариці Небесної — це не просто захист від видимих і невидимих ворогів та зла цього світу. Її покров непохитно тримається там, де люди живуть Христом, де приноситься Безкровна Євхаристійна Жертва.
Тому, дорогі брати і сестри, підходячи до святого Причастя, відкладімо всяке житейське піклування. Не входьмо до чаші в метушні Марфи, але створимо у своїх душах тиху молитовну келію, подібну до серця Марії Вифанійської. Схилімося біля ніг Христа, почуймо Його Слово і приймімо Святі Тайни у чистоті й спогляданні, щоб стати наслідниками Його Небесного Царства.
