Свято-Успенський Храм
с. Линовиця
с. Линовиця
В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Сьогодні ми чули з вами Євангеліє від євангеліста Матфея, 19-ту главу, 16–28-й вірші, де описана історія про молодого чоловіка, який підходить до Христа і ставить Йому, мабуть, найважливіше питання — питання, заради якого Господь наш Ісус Христос і прийшов у цей світ:
«Що доброго зробити мені, щоб мати життя вічне?»
І Христос спочатку вказує йому на основні заповіді Декалогу, дані через пророка Мойсея: не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідчи неправдиво, шануй батька і матір. А потім додає: «Люби ближнього твого, як самого себе».
І цей молодий чоловік відповідає:
«Все це я зберіг від юності моєї. Чого ще не вистачає мені?»
Мені здається, що саме ці слова є ключовими в сьогоднішньому Євангелії.
Він уже виконав заповіді. Він намагався жити праведно. Але сам відчуває, що чогось йому не вистачає. Він хоче більшого. Він хоче життя вічного.
І тоді Господь показує йому те, чого він сам у собі не бачив.
Христос говорить:
«Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай маєток твій і роздай убогим... потім приходь та йди за Мною».
І ось тут виявляється його неміч.
Здавалося б, що складного — залишити все старе і піти за Христом? Але саме цього подвигу молодий чоловік виявився нездатним звершити.
Він відійшов засмучений, тому що мав велике багатство.
Але, дорогі браття і сестри, під цим багатством ми повинні розуміти не тільки маєтки, золото чи матеріальні статки.
Багатством може бути все те, до чого прив'язане наше серце.
Для когось це гроші. Для когось — влада, комфорт, власна думка, образа, гордість, звички, пристрасті. Для когось — навіть небажання змінювати своє життя.
І тоді ми бачимо, що історія цього молодого чоловіка — це історія не тільки про нього.
Це історія про кожного з нас.
Бо кожен із нас може сказати: «Господи, я хочу спасіння». Але коли Христос говорить: «Залиш те, що віддаляє тебе від Мене, і йди за Мною», тоді виявляється наша справжня неміч.
Навіть апостоли, почувши слова Христа про багатого чоловіка, були збентежені і запитали:
«Хто ж тоді може спастися?»
І Господь відповідає словами, які є, можливо, однією з найважливіших сотеріологічних істин Святого Письма:
«Людям це неможливо, Богові ж усе можливо».
Ось у чому полягає головна відповідь Христа.
Людина не може сама себе спасти.
І це була, можливо, головна помилка того молодого чоловіка. Він прийшов до Христа із питанням: «Що мені зробити?»
Наче спасіння залежить тільки від того, що я зроблю.
А Христос показує: людина може виконувати заповіді, може бути моральною, може багато робити доброго — але спасіння не є людським досягненням.
Спасіння — це дія Божої благодаті.
Саме тому Господь прийшов у цей світ не просто для того, щоб дати нам моральне вчення чи залишити нам добрий приклад.
Він прийшов, щоб дарувати нам Себе.
Він прийшов, щоб заснувати Свою Церкву і дати нам Святі Таїнства, через які людина входить у життя Божої благодаті.
Бо після гріхопадіння кожен із нас відчуває власну слабкість. Ми знаємо, що потрібно робити добро, але не завжди можемо його зробити. Ми знаємо, від якого гріха потрібно відмовитися, але часто знову до нього повертаємося.
І цю людську неміч може подолати лише благодать Божа.
Про силу цієї благодаті дуже яскраво говорить сьогоднішнє апостольське читання. Апостол Павло згадує про те, як Христос явився Своїм учням, а потім явився і йому — тому, хто був гонителем Церкви Христової.
І апостол говорить про свою працю, про своє служіння, але водночас визнає:
«Благодаттю Божою я є те, що є».
Не тільки власними силами.
Не тільки власними здібностями.
Не тільки власною волею.
Благодаттю Божою.
Тому і ми, дорогі браття і сестри, повинні усвідомити: не ми самі себе спасаємо. Христос спасає нас.
Але це не означає, що ми повинні нічого не робити.
Навпаки — ми повинні зробити все, що можемо: молитися, каятися, боротися з гріхом, прощати, любити, чинити милосердя, жити за заповідями.
Але при цьому ніколи не повинні думати, що саме нашими силами ми здобуваємо спасіння.
Ми робимо те, що можемо, а те, чого не можемо зробити самі, звершує в нас Божа благодать.
І саме тому таким важливим для нас є Таїнство Євхаристії.
Приступаючи до Святої Чаші, ми фактично сповідуємо головну істину сьогоднішнього Євангелія: не я є своїм спасителем — моїм Спасителем є Христос.
Ми приходимо до Чаші не як ті, хто вже став досконалим.
Ми приходимо як люди слабкі, грішні, немічні, які потребують Божого милосердя.
І ми приймаємо не просто символ Христа.
Ми приймаємо Самого Христа, Який говорить:
«Без Мене не можете робити нічого».
Тому, дорогі браття і сестри, слухаючи сьогоднішнє Євангеліє, будемо вчитися не самовпевненості, а смиренню.
Будемо, подібно до апостола Петра, усвідомлювати свою немічність, усвідомлювати свою гріховність, але водночас не впадати у відчай.
Бо наша надія — не в тому, що ми самі здатні стати безгрішними.
Наша надія — у Христі.
Нехай же кожен із нас зробить той максимум, на який здатний, але все своє спасіння довірить Господу.
Бо те, що неможливе людині, можливе Богові.
І якщо ми зі смиренням скажемо Христу:
«Господи, я немічний, але хочу йти за Тобою. Допоможи мені», — тоді Божа благодать почне звершувати в нас те, чого ми самі зробити не можемо.
Бо не ми спасаємо Христа. Христос спасає нас.
Амінь.
Андрій (Павлушенко)
