Свято-Успенський Храм
с. Линовиця
с. Линовиця
В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі у Христі браття і сестри!
У сьогоднішньому недільному Євангелії від святого апостола і євангеліста Матфея ми чули розповідь про зцілення слуги римського сотника (Мф. 8:5–13).
Ці події відбуваються після Нагірної проповіді, коли Господь Ісус Христос перебував у Капернаумі. До Нього приходить римський сотник — воїн, представник римської влади, людина високого становища. Але, незважаючи на свій авторитет і владу, він приходить не заради себе, а заради свого слуги, який тяжко хворів.
У цьому вже відкривається велика чеснота сотника — любов. Він не залишив свого слугу напризволяще, а зробив усе можливе, щоб допомогти йому.
Не випадково сьогоднішнє апостольське читання нагадує нам слова святого апостола Павла: «Коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, а любові не маю, — то я ніщо» (1 Кор. 13:2).
Саме любов до свого ближнього і глибока віра зворушили Господа нашого Ісуса Христа. Хоч Христос прийшов насамперед до вибраного народу, Він побачив у язичника таку віру, якої, за Його словами, не знайшов навіть серед синів Ізраїлевих.
Тому Господь говорить сотникові: «Я прийду й оздоровлю слугу твого.»
Але у відповідь сотник промовляє слова, які стали взірцем смирення для всіх поколінь християн:
«Господи! Я недостойний, щоб Ти ввійшов під покрівлю мою, але скажи тільки слово — і видужає слуга мій.»
У цих словах відкривається справжнє смирення. Сотник не бачить своїх заслуг, не покладається на своє високе становище. Він бачить лише велич Божу і власну людську неміч. Саме таке усвідомлення своєї недостойності й відкриває серце для Божої благодаті.
Господь зцілює слугу не через становище сотника, а через його віру, любов і смирення.
І це є великим уроком для кожного з нас.
Адже саме з такими почуттями ми повинні приступати до найбільшого Таїнства Церкви — Святої Євхаристії. Перед Святою Чашею кожен християнин покликаний сказати разом із сотником: «Господи, я недостойний...»
Не гордість відкриває шлях до Бога, а смирення. Не зовнішня побожність, а жива віра, що діє любов'ю.
Ми можемо багато молитися, довго постити, виконувати церковні правила, але якщо в нашому серці немає любові до Бога і ближнього, якщо немає щирого покаяння, то ми самі зачиняємо двері свого серця для Христа.
Лише смирення, віра і любов відкривають нашу душу, щоб Господь увійшов до неї, зцілив наші духовні рани, очистив від гріхів і дарував нам благодать Свого Царства.
Недаремно святі отці називали Святу Євхаристію «ліками безсмертя», бо в ній Сам Христос подає нам життя вічне і робить нас учасниками Свого Небесного Царства.
Тож нехай приклад віри римського сотника сьогодні достукається до кожного нашого серця. Нехай він навчить нас бачити не чужі недоліки, а власні, приносити їх до Христа у покаянні та з вірою просити Його: «Скажи тільки слово...»
І тоді Господь неодмінно зцілить наші душі, зміцнить нашу віру, примножить любов і зробить нас гідними причасниками Святих Христових Таїн.
Амінь.
Андрій (Павлушенко)
