Літія (від грец. λιτή – «моління», «прохання») як особлива форма спільної молитви має глибоке коріння в ранньохристиянській традиції. Її виникнення пов’язане з потребою віруючих у суспільному зверненні до Бога в часи небезпек, стихійних лих або духовних потреб.
Використання у ранньохристиянській традиції
У перших століттях християнства молитвенні зібрання часто відбувалися не лише у храмах, але й на відкритих просторах – наприклад, біля могил мучеників або під час хресних ходів. Такі молитви супроводжувалися процесіями зі свічками, що символізували світло віри. Уже в Апостольських постановах (IV ст.) знаходимо вказівки на спільні моління за мир, урожай арядування від лих.
Важливим елементом ранніх Літій була їхня покаянна спрямованість. Наприклад, у період громадських лих (посухи, епідемій) християни збиралися для суспільної молитви, що включала земні поклони, спів псалмів і звернення до Бога про прощення гріхів.
Згадки у візантійських богослужбових текстах
У Візантії Літія набула чіткого богослужбового оформлення. Вона згадується в працях таких отців Церкви, як:
Свт. Симеон Солунський (XV ст.), який у творі «Про священнодійства та таїнства» описує Літію як молитву, що здійснюється «за межами храму» – на згаринні або на шляху хресної ходи. Типікон Великої Церкви (Константинополь, IX–X ст.), де вказано порядок здійснення Літії під час свят або особливих потреб.
У візантійській традиції Літія часто супроводжувала вечірнє богослужіння, особливо в суботу або напередодні великих свят. Її структура включала:
Процесію з храму до притвору або на зовнішній майданчик. Спів псалмів (найчастіше 140-й: «Господи, кличу до Тебе, поспішися до мене, почуй же мій голос, як кличу до Тебе!…»). Єктенії (прохання) за різні потреби – мир, владу, недужих.
Таким чином, Літія вже на ранньому етапі стала важливим елементом церковного життя, поєднуючи в собі риси спільної молитви, покаяння та богослужбового руху. У наступних підрозділах буде розглянуто її подальший розвиток у монастирській практиці та слов’янському середовищі.
Еволюція чину: розвиток у монастирській практиці. Вплив Студійського та Єрусалимського уставів
Розвиток у монастирській практиці
З часом Літія набула особливого поширення в монастирському середовищі, де вона стала невід’ємною частиною сутої та довготривалої молитвенної практики. У монастирях її функція розширилася:
Покаянний характер – ченці використовували Літію як форму інтенсивного моління за прощення гріхів, часто супроводжуючи її земними поклонами та співом покаянних псалмів. Нічні молитви – у деяких монастирських уставах Літія входила до повночного бдіння, особливо напередодні великих свят. Пам’ять померлих – у чині заупокійної Літії монастирі молилися за спочилих братій та благодійників обителі.
Монастирі також стали центрами символічного осмислення Літії. Процесія зі свічками, яка супроводжувала чин, набула глибокого духовного значення:
Світло – символ Христа як Світла світу (Ів. 8:12). Рух за межі храму – образ духовної подорожі до Небесного Єрусалиму.
Вплив Студійського та Єрусалимського уставів
Остаточне формування чину Літії відбулося під впливом двох ключових богослужбових традицій:
А. Студійський устав
Виник у VIII–IX ст. в Студійському монастирі (Константинополь) і став основою богослужіння Київської Русі. Його особливості стосовно Літії:
Скорочені форми – Літія часто впроваджувалася як додаток до вечірні, без тривалих процесій. Акцент на спів – на перший план виходили стихири (короткі гімни), що співалися під час чину. Зв’язок із буденним богослужінням – у Студійській традиції Літія не була виключно святковою, а могла здійснюватися і в звичайні дні.
Б. Єрусалимський устав
Поширився з XI ст., прийшовши на заміну Студійському. Його вплив на Літію:
Урочистість – чин став більш урочистим, з довшими процесіями, особливо під час великих свят (наприклад, на Вхід Господній у Єрусалим). Більша увага до символізму – набули значення такі елементи, як: Виходи з храму – символ зустрічі з Христом (як зустріч Єрусалимом Спасителя). Благословення хлібів – у деяких випадках Літія завершувалася благословенням їжі для віруючих. Заупокійні Літії – Єрусалимський устав деталізував чин панахиди, що включав Літію з особливими молитвами за померлих.
Еволюція Літії пройшла шлях від простих ранньохристиянських молінь до складного богослужбового чину, інтегрованого в монастирську та парафіяльну практику. Студійський устав сприяв її регулярному виконанню, тоді як Єрусалимський надав їй урочистості й глибшого символізму. Ця трансформація підготувала ґрунт для подальшого поширення Літії в слов’янських країнах, зокрема в Київській Русі, що буде розглянуто в наступному підрозділі.
Літія в Київській Русі та Українській Церкві: адаптація в слов'янському богослужбовому укладі
Поява та розвиток Літії в Київській Русі
З прийняттям християнства у 988 році Київська Русь успадкувала візантійську богослужбову традицію, включаючи чин Літії. Проте її впровадження мало свої особливості:
Переклад богослужбових текстів – Літія, як і інші чини, була адаптована церковнослов’янською мовою, що сприяло її розумінню серед місцевого населення. Монастирські центри – такі обителі, як Києво-Печерська лавра, стали основним місцем збереження та розвитку літургійних традицій, включаючи Літію. Поєднання з місцевими традиціями – у народному побуті Літія іноді поєднувалася з язичницькими обрядами пам’яті предків, що з часом було переосмислено в християнському ключі (наприклад, у заупокійних Літіях).
Особливості Літії в українській богослужбовій традиції
У Українській Церкві Літія набула своєрідних рис, що відрізняють її від грецького чину:
Музичне оформлення – український знаменний розспів і пізніше партесний спів надали Літії мелодійності, особливо у великодніх чи заупокійних чинопослідуваннях. Народна участ – у відміну від Візантії, де Літія була переважно монастирським чином, в Україні вона стала частиною парафіяльного богослужіння, з активною участю мирян. Зв’язок із козацькою традицією – у XVII–XVIII ст. козаки часто брали участь у Літіях перед битвами, що надавало чину характеру молитви за захист вітчизни.
Сучасна практика в Православній Церкві України
Сьогодні Літія в Україні зберігає своє значення, але має деякі відмінності:
Використання української мови – у парафіях чи перекладених виданнях Требника тексти Літії звучать сучасною українською. Заупокійні Літії – особливо поширені на Батьківські суботи та День пам’яті жертв війни. Хресні ходи – багато єпархій проводять Літії під час процесій на великі свята (наприклад, на Івана Купала чи Покрову).
Висновок
Літія в Київській Русі та Українській Церкві пройшла шлях від простого запозичення з Візантії до повноцінної адаптації в місцевому богослужбовому укладі. Її розвиток відображає синтез візантійської духовності, слов’янської культури та української історичної традиції. У сучасності вона залишається живою формою молитви, що об’єднує віруючих навколо спільних духовних цінностей.
Богословське та літургійне значення Літії
Символіка та структура
Літія як богослужбовий чин має глибоке богословське наповнення та чітку літургійну структуру, що формувалася протягом століть. Її символіка пов’язана з основними аспектами християнської духовності: покаянням, єдністю Церкви та очікуванням Божої благодаті.
Види Літій
У православній традиції існує кілька основних видів Літії, кожен з яких має своє призначення:
Загальноцерковна (святкова) Літія Призначення: здійснюється під час великих свят (наприклад, на Вхід Господній у Єрусалим, Різдво, Пасху) або у випадках громадських потреб (посуха, епідемії). Особливості: Супроводжується хресною ходою навколо храму або до спеціального місця моління. Включає спів псалмів (найчастіше 140-й) та єктенії (прохання за мир, владу, недужих). Може завершуватися благословенням хлібів, пшениці, вина та єлею (особливо в монастирській традиції). Заупокійна Літія Призначення: молитва за померлих (на гробах, під час панахид, на Родительські суботи). Особливості: Включає спеціальні молитви за упокій душ померлих. Часто супроводжується курінням фіміаму та роздачею колива (пшениці з медом) як символ воскресіння. У народній традиції України поєднується з поминками (особливо на Могилках). Проскомидійна Літія Призначення: короткий чин, що передує Літургії (іноді під час проскомидії). Особливості: Зазвичай не має процесії, але включає молитви за живі та померлі. Відбувається у вівтарі, де священик згадує імена з записок.
Зв’язок із покаянною та суспільною молитвою
Літія тісно пов’язана з двома ключовими аспектами християнського життя:
Покаянний характер У ранньохристиянській Церкві Літія часто була молитвою про прощення гріхів у часи лих. Земні поклони та спів покаянних псалмів (наприклад, «Помилуй мя, Боже…») нагадують про необхідність смирення перед Богом. У візантійській та українській традиції Літія іноді здійснювалася під час посту (наприклад, у Великий Піст). Суспільна молитва Літія завжди об’єднує віруючих – як у храмі, так і під час хресних ходів. Єктенії (спільні прохання) підкреслюють, що Церква – це єдина духовна сім’я. У Київській Русі та Україні Літія часто ставала виявом соборності (наприклад, під час загальнонародних лих або святкувань).
Літія – це не просто богослужбовий обряд, а багатогранний символ християнської віри:
Покаяння – через звернення до Божого милосердя. Єдність – через спільну молитву. Спасіння – через згадку живі та померлих.
Її різні види показують, як одна й та сама форма молитви може адаптуватися до різних духовних потреб Церкви. У наступних підрозділах буде розглянуто її місце у сучасному богослужінні та глибший духовний зміст.
Місце у сучасному богослужінні: чинопослідовність за Требником. Використання під час свят, хресних ходів та екстренних подій
Чинопослідовність Літії за Требником
Сучасний чин Літії в Українській Православній Церкві ґрунтується на Требнику (Потребнику) та має чітку структуру:
Початок: Священик: "Благословен Бог наш..." Хор/віруючі: "Амінь. Господи, помилуй" (3 рази). Псалом 142 (або інші покаянні псалми): Співається або читається, особливо у заупокійних Літіях. Єктенія (суспільне прохання): Диякон/священик: "Миром Господу помолимось..." Відповідь хору: "Господи, помилуй" після кожного прохання. Основні прохання: За мир, Церкву, священноначальників. За владу, військо, місто/село. За недужих, подорожуючих, померлих. Молитви (в залежності від виду Літії): Святкова: молитва благодаріння або про благословення. Заупокійна: спеціальні молитви за померлих ("Боже духів..."). Закінчення: Благословення хлібів, пшениці, вина та єлею (у деяких випадках). Відпуст: "Христос, істинний Бог наш...".
Примітка: У парафіяльній практиці послідовність може скорочуватися, особливо в будні дні.
Використання під час свят, хресних ходів та екстренних подій
А. Святкові Літії
Великодня ніч: Літія після півночної служби перед хресним ходом. Різдво Христове: хресний хід із Літією навколо храму перед початком Літургії. Вхід Господній у Єрусалим (Вербна неділя): урочиста Літія з освяченням верб.
Б. Хресні ходи
На Івана Купала: Літія біля водойм з молитвою про освячення води. Покрова: процесія навколо храму з молитвою за захист України. Місійні ходи: Літія на центральних площах міст із закликом до покаяння.
В. Екстренні події
Чини прощення гріхів під час стихійних лих (пожежі, повені). Молитви за мир під час війни (наприклад, щоденні Літії за Україну після 24.02.2022). Епідемії: Літії з проханням про припинення хвороби (наприклад, під час COVID-19).
У сучасній практиці Літія залишається динамічним чинопослідуванням, яке:
Зберігає традиційну структуру з Требника. Адаптується до потреб віруючих (святкових, екстренних, місійних). Набуває нового звучання в умовах викликів (війна, глобальні кризи).
Це свідчить про її живу роль у духовному житті Церкви.
2.3. Духовний зміст: Літія як вияв соборності Церкви. Її роль у молитві за живі та померлі
2.3.1. Літія як вияв соборності Церкви
Літія в Православній Церкві є яскравим виразом соборності – єдності віруючих у Христі. Це проявляється через:
Спільну молитву:
Літія ніколи не є індивідуальним чином – вона завжди об’єднує священнослужителів, монахів і мирян у єдиному молінні. Наприклад, під час хресних ходів на великі свята вся парафія рухається разом, що символізує спільну путь до Царства Небесного.
Подолання соціальних бар’єрів:
У Літії беруть участь всі стани – від архієрея до простого віруючого. Це нагадує слова апостола Павла: "Немає ні юдея, ні елліна… бо всі ви одно у Христі Ісусі" (Гал. 3:28).
Єдність з усіма часами:
Згадка на Літії святих, живих і померлих показує, що Церква охоплює не лише сучасних християн, але й усіх, хто належить до Тіла Христового – від Адама до останнього дня.
Роль Літії у молитві за живі та померлі
Літія має унікальну властивість – вона охоплює всіх членів Церкви, як тих, що на землі, так і тих, що відійшли:
За живі:
Прохання про мир, здоров’я, благополуччя (єктенії).
Молитви за владу, військо, тих, хто страждає – особливо актуально в умовах війни.
У народній традиції України Літії часто супроводжують молебні за урожай або під час стихійних лих.
За померлих:
Заупокійні Літії нагадують, що смерть не розриває зв’язку між живими і померлими.
У Батьківські суботи цей чин стає центральним моментом пам’яті предків.
Згадка імен померлих під час Літії – це акт любові, що перемагає навіть смерть.
Символічний образ "Літії як мосту"
Можна сказати, що Літія – це міст між:
Небом і землею (через звернення до святих).
Минулим і сучасним (через пам’ять предків).
Індивідуальним і спільним (чераз участь усієї громади).
Літія – не просто частина богослужіння, а живий вияв того, що значить бути Церквою:
Вона об’єднує всіх у Христі, незалежно від статусу чи часу.
Вона підкреслює, що молитва – це не приватна справа, а спільна дія любові.
Вона нагадує, що наша віра – це віра воскресіння, де немає розділення на "живих" і "мертвих", бо для Бога всі живі (Мт. 22:32).
Це робить Літію однією з найглибших форм спілкування з Богом і один з одним у православній традиції.
Покаяння – як звернення до Божого милосердя; Єдність Церкви – через спільну молитву; Очікування спасіння – як рух до Царства Небесного.
Різні види Літії (святкова, заупокійна, проскомидійна) показують її універсальність – вона служить різним потребам віруючих, залишаючись при цьому єдиною за суттю.
Соборність – вона об’єднує живих і померлих, мирян і духовенство, минуле і сучасне; Молитвенну силу – як вияв віри в те, що Бог чує прохання Своєї Церкви; Актуальність – у часи випробувань (війни, епідемії, стихійні лиха) вона стає особливо значущою формою звернення до Бога.
Літія – це не просто частина богослужбового уставу, а живий вияв духу Православ’я: покаянного, соборного, спрямованого до Бога. Її історична еволюція, багатогранна символіка та невтральна актуальність роблять її важливим предметом для подальшого вивчення – як для богословів, так і для всіх, хто шукає глибшого розуміння християнської традиції.
ЧИН ЛІТІЇ
«Господи, помилуй» (12 разів),
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Пресвята Тройце, помилуй нас. Господи, очисти гріхи наші. Владико, прости беззаконня наші. Святий, зглянься і зціли немочі наші імені Твого ради.
Господи, помилуй (тричі).
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Отче наш, що є на небесах, нехай святиться ім'я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.
Прийдіть, поклонімось Цареві нашому, Богу.
Прийдіть, поклонімось і припадімо до Христа, Царя і Бога нашого.
Прийдіть, поклонімось і припадімо до Самого Христа, Царя і Бога нашого.
Псалом 90
Хто живе надією на Всевишнього, той під покровою Бога Небесного оселиться. Каже він до Господа: «Ти моє пристановище і захист мій, Бог мій, і я надіюся на Тебе». Він спасе тебе від сітки ловця і від пошести згубної. Плечима Своїми Він захистить тебе, і під тінню крил Його ти надійно спочиватимеш. Обороною тобі буде правда Його. Не побоїшся страху вночі, ані стріли, що летить удень. Ані пошести, що діє в темряві, ані напасти духа зла опівдні. Впаде коло тебе тисяча, і десять тисяч праворуч тебе, але до тебе не наблизиться. Тільки очима твоїми будеш дивитися і помсту над беззаконними бачити. Бо ти сказав: «Господь — надія моя», і Всевишнього ти обрав за оборонця собі. Отже, не прийде до тебе лихо, і пошесть не наблизиться до оселі твоєї. Бо Він ангелам Своїм звелить, щоб охороняли тебе на всіх стежках твоїх. На руках вони понесуть тебе, щоб нога твоя не спіткнулася об камінь. На гаспида й василиска ти наступатимеш і потопчеш лева й змія. Бо скаже Господь: «За те, що він надію поклав на Мене, Я визволю його і захищу його, бо він знає ім’я Моє. Буде кликати Мене, Я почую його; буду з ним у скрутний час, визволю його і прославлю його. Довгим життям обдарую його і дам йому спасіння Моє».
Слава… і нині… Алилуя, алилуя, алилуя, слава Тобі, Боже (тричі).
Тропарі, гл. 4
З духами спочилих праведників душу раба Твого, Спасе, упокой і прийми його до блаженного життя Твого, Чоловіколюбче.
В оселях Твоїх, Господи, де всі святі Твої спочивають, упокой і душу раба Твого, бо Ти Єдиний Чоловіколюбець.
Слава…
Ти єси Бог, що зійшов до пекла і розбив кайдани закованих, Сам і душу раба Твого упокой.
I нині…
Єдина Чиста і Непорочна Діво, що Бога без сімени породила, молися за спасіння душі його.
Зо святими упокой, Христе, душу раба Твого, де немає недуги, ні смутку, ані зітхання, але вічне життя.
Сам Один єси Безсмертний, що створив і впорядкував людину, ми ж земні, і з землі створені, і в ту ж землю повернемось. Бо так Ти звелів, мій Сотворителю, і сказав мені: «Земля єси, і в землю повернешся». Туди ж і всі ми, люди, підемо, з надгробним риданням співаючи пісню: «Алилуя, алилуя, алилуя».
Чеснішу від херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів, що без істління Бога Слово породила, дійсну Богородицю Тебе величаємо.
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Господи, помилуй (тричі), благослови.
Молитвами святих отців наших, Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас. Амінь.
У блаженнім успінні вічний спокій подай, Господи, спочилому рабові Твоєму (ім’я) і сотвори йому вічную пам’ять.
Вічная пам’ять (тричі).
Душа його у блаженстві перебуватиме і пам’ять його із роду в рід.
(Від Великодня до Вознесіння замість «Вічная пам’ять» співаємо тричі «Христос воскрес із мертвих…»).
