Мета статті: проаналізувати фальшиві «пророцтва» про неподільність України, Росії та Білорусі, які приписуються чернігівському святому архимандриту Лаврентію (Проскурі; 1868–1950) і які московський патріарх Кіріл (Гундяєв) заклав в основу фундаменталістської ідеології «русского міра» та «сакрального» обґрунтування загарбницької війни РФ проти України в 2022 р. Автор доходить висновку, що насправді за словами очільника РПЦ МП криється обман і фальсифікація, а сам прп. Лаврентій Чернігівський ніколи не висловлював приписуваних йому політичних ідей та гасел. З точки зору православної теології ці ідеї можуть розцінюватись як єретичні, оскільки зазіхають на основний догмат православного віровчення – про єдність Божественної Трійці. Проведений аналіз текстів та витоків їх походження засвідчив, що справжнім автором цих лжепророцтв є Херувим Дегтяр із Чернігівщини, який вперше оприлюднив цей фейк у 1994 р. у сфальсифікованій і виданій у Москві книжці про прп. Лаврентія (Проскуру) Чернігівського. Належачи до сектантської напівкатакомбної течії «секачівців» і самозвано видаючи себе то за «схиархимандрита», то за «схиархиєпископа», він був одним із перших, хто на початку 1990-х рр. почав поширювати в середовищі РПЦ МП псевдоправославні сектантські культи «святості» Івана Грозного та Григорія Распутіна. Автор аналізує і вводить до наукового обігу маловідомі архівні документи, які стосуються як Херувима Дегтяря, так і Лаврентія Проскури, розкриває маловідомі факти їх біографій, поглядів та діяльності. За висновками автора, після канонізації в УПЦ МП прп. Лаврентія Чернігівського його життєпис і повчання в 1994 р. були суттєво сфальсифіковані та спотворені самозваним «схиархиєпископом» Херувимом Дегтярем, який на імені святого спробував створити собі популярність та імідж «учня старця», приписавши подвижнику «висловлювання» і «пророцтва», які насправді той ніколи не казав і не поділяв. Таким чином було здійснено цілеспрямоване перекручення як церковної історії, так і справжнього образу подвижника та сповідуваних ним переконань. Через цю провокацію шанованому в народі чернігівському святому було приписано політичні гасла та ідеї для їх подальшого просування та поширення серед віруючих від «його імені», штучно надаючи їм авторитету «пророцтв» і тим «сакралізуючи» ці ідеї. Ці вигадані «висловлювання» і «пророцтва» були взяті на озброєння при розробці в РФ новітньої імперсько-фундаменталістської ідеології «русского міра», яку посилено пропагує нинішній патріарх РПЦ МП Кіріл Гундяєв. Автор доходить висновку, що в основу проповідуваної в РПЦ МП ідеології «русского міра» покладено гасла, які запозичено не з православної церковної традиції, а з сектантських нетрів маргінальних течій – від відвертих самозванців та авантюристів. Ці фальшиві «пророцтва» нині використовуються для обґрунтування і виправдання як ідей відновлення СРСР / Російської імперії, так і загарбницької війни РФ проти України та здійснення геноциду українського народу.

Ключові слова: Херувим Дегтяр, Лаврентій Проскура, Кіріл Гундяєв, русскій мір, свята Русь, РПЦ МП, Московський патріарх, РФ, російська агресія, геноцид.

 

Московський патріарх Кіріл Гундяєв у виправданні та підтримці загарбницької війни РФ проти України намагається опиратись на сектантські підробки та містифікації чернігівського «архиєпископа» Херувима Дегтяря. Зокрема, 4 листопада 2022 р., з нагоди «дня народної єдності» та «дня військової слави Росії» (цими святами в РФ з 2004 р. заміщено комуністичне свято «Великої Жовтневої соціалістичної революції) він укотре виголосив пропагандистську промову про «возрождение утраченной внутренней целостности нашего Отечества». У цьому спічі, повторюючи мов мантру штучні ідеологічні штампи про «единое историческое пространство святой Руси», він вчергове процитував свій улюблений слоган «Украина, Россия, Беларусь – вместе мы святая Русь»^[1].

Через два дні, у проповіді 6 листопада, він знову наголосив на цьому: «я имею в виду и Россию, и Украину, и Беларусь, которые, по словам выдающегося подвижника благочестия Лаврентия Черниговского, и есть святая Русь»^[2][3].

На цьому гаслі ґрунтується вся розроблена Кірілом Гундяєвим фундаменталістська ідеологія «русского міра», яка стала обґрунтуванням і причиною теперішньої загарбницької війни РФ проти України^[4]. Це гасло, так би мовити, є його «символом віри». При цьому, полюбляючи маніпулювати цією фразою, Гундяєв постійно приписує її українському святому першої половини ХХ століття прп. Лаврентію (Проскурі; 1868–1950) Чернігівському.

 

          «Херувимівська єресь»

Як заявляє патріарх Кіріл, «ядром русского мира сегодня являются Россия, Украина, Белоруссия, и святой преподобный Лаврентий Черниговский выразил эту идею известной фразой: “Россия, Украина, Беларусь – это и есть святая Русь”. Именно это понимание Русского мира заложено в современном самоназвании нашей Церкви»^[5].

Проте, насправді, за цими словами очільника РПЦ МП криється брутальний обман і фальсифікація. Адже прп. Лаврентій Чернігівський цих слів ніколи не казав^[6]. Це є афера і підробка, коли цілеспрямовано з ідеологічною метою в уста шанованого подвижника штучно вклали слова та ідеї, які ніколи йому не належали і яких він ніколи не поділяв. Причому, насправді, ідеї безграмотні й навіть єретичні з точки зору християнської теології^[7].

Цитоване Кірілом Гундяєвим апокрифічне висловлювання, штучно приписуване святому Лаврентію, повністю звучить так: «Киевская Русь была вместе с великой Россией. Киев без великой России и в отдельности от России немыслим ни в каком и ни в коем случае. … Как нельзя разделить Пресвятую Троицу, Отца и Сына, и Святого Духа – это Един Бог, – так нельзя разделить Россию, Украину и Белоруссию. Это вместе святая Русь»^[8].

За цими словами ідеологів «русского міра» криється неправославна єретична теорія, згідно з якою земні державні утворення Росія, Україна і Білорусь прирівняні до єдиної та

---

[1] Слово патриарха Кирилла по случаю Дня народного единства России. 04.11.2022. Patriarchia.ru – официальный сайт Московского патриархата (далі – Patriarchia.ru.). URL: http://www.patriarchia.ru/db/text/5973837.html.

[2] Проповедь патриарха Кирилла в храме равноапостольного кн. Владимира в подмосковной Балашихе.

[3] .11.2022. Patriarchia.ru. URL: http://www.patriarchia.ru/db/text/5974368.html.

[4] Шумило С.В. Ідея «русского міра» як теологія війни московського патріарха Кіріла: до постановки проблеми. Сіверянський літопис. 2022. № 4. С. 126–134.

[5] Выступление патриарха Кирилла на торжественном открытии III Ассамблеи Русского мира. 03.11.2009. Patriarchia.ru. URL: http://www.patriarchia.ru/db/text/928446.html.

[6] Шумило С., Штейников С., Яковенко А. Лжеархиепископ Херувим (Дегтярь) и внутрицерковное сектантство. Релігія в Україні. 05.07.2012. URL: https://www.religion.in.ua/main/17123-lzhearxiepiskop-xeruvim-degtyar-ivnutricerkovnoe-sektantstvo.html; Шумило С.В. Фальшиві «пророцтва» як виправдання війни: сектантські містифікації московського патріарха Кирила. Радіо Свобода. 7.11.2022. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/ falsyfikatsiyi-patriarkha-kyryla-teolohiya-viyny/32118062.html.

[7] Шумило В. Схиархимандрит Лаврентий (Проскура) – член Истинно-Православной Церкви на Черниговщине. Держава і Церква в новітній історії України. Збірник статей за матеріалами IV Всеукраїнської наукової конференції «Держава і церква в новітній історії України» (21–22 листопада 2012 року). Полтава: ПНПУ ім. В.Г. Короленка, 2013. С. 133–135.

[8] Поучения и пророчества старца Лаврентия Черниговского и Его жизнеописание / Сост. схиигумен Херувим Дегтярь. Москва: Русский духовный центр, 1994. С. 153–155.

неподільної Святої Трійці – Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого. З точки зору православної теології це є нічим іншим, як богохульством і єрессю, які зазіхають на основний догмат православного віровчення – про єдність Божественної Трійці. Підмінюючи поняття та сенси, через ідею нероздільної «триєдності святої Русі» стверджується нова єретична теорія про уподібнення Святої Трійці до трьох земних державних утворень з метою штучної «сакралізації» та обґрунтування неподільності «русского міра» як «єдиного простору трьох братніх народів святої Русі». По суті, відбувається штучне обожнення міфічної «святої Русі» і наділення її якостями «божества», де три незалежні держави набувають якоїсь невідомої досі «єдиної духовної сутності», «троїчної в іпостасях, але нероздільної у єдиній сутності». При такому уподібненні, по суті, заперечується християнський догмат про єдність самої Божественної Трійці, оскільки якщо три республіки колишнього СРСР все ж таки розділилися між собою три десятиліття тому, то виходить, що так само може розділитися і Пресвята Трійця... Такі висловлювання відповідно до православного віровчення підпадають під ознаки єресі, а московський патріарх Кіріл Гундяєв виступає в якості її офіційного утверджувача, тобто єресіарха.

 

           Із сектантських нетрів

Патріарх Кіріл Гундяєв не є автором цієї новоявленої єресі. Він – її продовжувач. Справжнім «отцем-засновником» цієї єресі є скандальновідомий сектантський діяч і самозваний «схиархиєпископ» Херувим (Дегтяр) із Чернігівщини, який вперше запустив цей фейк у 1994 р. у сфальсифікованій і виданій у Москві книжці про прп. Лаврентія Чернігівського^[1]. Належачи до сектантської течії «секачівців»^[2] і самозвано видаючи себе то за «схиархимандрита», то за «схиархиєпископа», він був одним із перших, хто на початку 1990-х рр. почав поширювати в середовищі РПЦ МП псевдоправославні сектантські культи «святості» Івана Грозного та Григорія Распутіна. Також він був причетним до поширення всередині РПЦ МП сектантської антикодової та антипаспортної пропаганди. Крім цього, він був духівником російської екстремістсько-фундаменталістської чорносотенноопричної організації «Союз православних хоругвеносців» (СПГ), яка, обравши своїм гаслом вислів «Православ’я або смерть», займалась пропагандою ідей «русского міра», православного фундаменталізму, расизму, неонацизму та українофобії.

Херувим Дегтяр неодноразово був фігурантом різноманітних скандалів, висвітлюваних у ЗМІ. Так, ще у 1985 р. в Чернігівській обласній газеті «Деснянська правда» у статті «“Праведник” із загребущими руками» розповідалося про шахрайство та психічно-сексуальні розлади цього чоловіка і повідомлялося, що з 1979 по 1984 рр. він мав довідку з психіатричної лікарні про те, що є психічно хворим інвалідом^[3]. Також відомо, що у 1983 р. протягом одинадцяти місяців він проходив лікування у Чернігівській обласній психіатричній лікарні. А у 1984 р. був притягнутий до суду «за шахрайство», проте невдовзі звільнений зважаючи на інвалідність через психічне захворювання^[4].

У 2013 р. українські ЗМІ повідомляли про викрадення з хати Херувима Дегтяря у Чернігові грошей на суму близько 1,5 мільйона доларів^[5]. А в 2019 р. набув широкого розголосу новий скандал, коли під впливом Херувима у його рідному селі Мощенка на Чернігівщині з могили вночі було викрадене тіло нещодавно померлого місцевого священника, яке після наруги таємно закопали у лісі посеред хащів^[6].

Із документів особової справи, яка зберігається в архіві Чернігівської єпархії УПЦ, відомо, що народився Херувим (Дегтяр Михайло Максимович) 2 лютого 1937 р. у селі Мощенка Городнянського району Чернігівської області^[7] (хоча сам він неодноразово приписував собі на 11 років більше, стверджуючи, що народився в 1926 р.). Освіту мав лише 7 класів сільської школи. У 1958 р. був рукоположений у сан диякона і до 1960 р. служив позаштатним кліриком Преображенського собору в Чернігові^[8]. У тій самій справі повідомляється, що в 1962 р. диякон Херувим (Дегтяр) звільнився зі штату Чернігівської єпархії РПЦ МП і більше ніколи до неї не належав^[9]. При цьому зазначається, що коли з 1969 по 1973 рр. правлячим архиєреєм Чернігівської єпархії був єпископ Володимир Сабодан (майбутній предстоятель УПЦ МП), то на неодноразові вимоги з’явитися до Єпархіального Управління Херувим ухилявся^[10]. Самозвано видаючи себе за «ієромонаха», він на численні вимоги духовенства єпархії відмовлявся показати документ про своє рукоположення в сан священника. Через це у довідці Чернігівської єпархії РПЦ МП від 28.09.1969 р. зазначається, що «офіційно Єпархіальне Управління м. Чернігова не може підтвердити, що він дійсно ієромонах»^[11]. Сам він пізніше стверджував, що начебто у сан священника його висвятив у 1962 р. в Алма-Аті архиєпископ Алма-Атинський та Казахстанський Йосип (Чернов; 1893–1975). Проте з довідки митрополита Астанайського та Казахстанського Олександра (Могильова) від 20.05.2020 р. № 587/438 відомо, що «Дегтяр М.М. ніколи не належав до кліру єпархій Казахстанського митрополичого округу і тим паче не отримував священницьке рукоположення»^[12].

Відомо, що з 1970-х рр. Херувим Дегтяр належав до нелегальної внутрішньоцерковної секти «секачівців» (від імені засновника течії – колишнього священника Чернігівської єпархії РПЦ МП Геннадія Секача), лідери якої видавали себе за «єпископів» та «митрополитів», насправді такими не бувши^[13]. Вигадуючи про себе різноманітні «чудодійні» історії та фальсифікуючи документи, вони їздили по різних регіонах СРСР і займались нелегальним здійсненням релігійних обрядів. Серед ієрархів цієї течії відомі випадки, коли офіційно вони служили священниками на легальних парафіях РПЦ МП, а серед своїх послідовників по хатах служили як «таємні архиєреї» (о. Є. Жиганов, о. А. Лапін, о. А. Пілецький та ін.)^[14]. Існує версія, що ця напівкатакомбна сектантська течія була створена за сприяння КДБ із метою забезпечення контролю над церковним підпіллям в СРСР та стримування антирадянських настроїв серед віруючих. Саме у цій секті Херувим Дегтяр наприкінці 1970-х рр. отримав рукоположення на «єпископа Чернігівського»^[15] від її лідерів – самозваних «схимитрополитів» Геннадія Секача та Феодосія Гуменнікова, які в 1960-ті рр. разом із ним були кліриками Чернігівської єпархії РПЦ МП^[16]. А на початку 1980-х рр. вони ж возвели Херувима в сан «архиєпископа»^[17].

 

---

[1] Там само.

[2] Шумило С., Штейников С., Яковенко А. Лжеархиепископ Херувим (Дегтярь) и внутрицерковное сектантство.

[3] «Праведник» із загребущими руками. Деснянська правда: Чернігівська обласна газета. 1985. № 134 (17167). 16 липня.

[4] Там само.

[5] Грабіжники винесли з бідної хати монаха-відлюдника по 100 тисяч доларів, євро і гривень. Телевізійна служба новин (далі – ТСН). 06.08.2013. URL: https://tsn.ua/ukrayina/grabizhniki-vinesli-z-bidnoyi-hati-monaha-vidlyudnikapo-100-tisyach-dolariv-yevro-i-griven-305349.html.

[6] На Чернігівщині з могили зникла труна з тілом священника: хто і чому поглумився з покійника. ТСН. 15.11.2019. URL: https://tsn.ua/ukrayina/na-chernigivschini-z-mogili-znikla-truna-z-tilom-svyaschenika-hto-i-chomupoglumivsya-nad-pokiynikom-1444230.html.

[7] Архів Чернігівської єпархії УПЦ. Особова справа ієродиякона Херувима Дегтяря. Арк. 1, 10–12.

[8] Там само.

[9] Там само.

[10] Там само. Арк. 1–4.

[11] Там само. Арк. 1–4.

[12] Архів Канцелярії Київської митрополії УПЦ. Лист митрополита Астанайського та Казахстанського Олександра (Могильова) від 20.05.2020 р. № 587/438.

[13] Шумило С.В. В катакомбах. Православное подполье в СССР. Луцк: Терен, 2011. С. 133–134, 140, 193–196. Див. також: Яшунский И., иеродиакон. Наши катакомбы. Вестник РХД (Париж). 1992. № 166(III). С. 243–259; Нечаева М.Ю. Лжекнязь Михаил. Дебют самозванца. Екатеринбург, 2000. 19 с.; Слесарев А.В. Российская православная катакомбная церковь в Белоруссии: история и современность. Минские Епархиальные Ведомости. 2007. № 4(83). С. 68–70; Фирсов С.Л. Легенда о царском брате: великий князь Михаил Александрович – соловецкий патриарх Михаил. Государство, религия, церковь в России и за рубежом. 2010. № 4. С. 209–225; Слесарев А.В. Основатель «серафимо-геннадиевской» ветви Катакомбной церкви «схимитрополит» Геннадий (Секач). Сектоведение: Альманах. Жировичи: Изд-во Минской духовной семинарии, 2012. Т. II. С. 112–147; Нечаева М.Ю. От «великого князя» до «архиепископа». Эволюция самозванца Михаила Поздеева в контексте церковной среды. Религиозное многообразие Уральского региона. Материалы Всероссийской научно-практической конференции. Оренбург, 2014. С. 168–181.

[14] Яшунский И., иеродиакон. Наши катакомбы. С. 243–259.

[15] Слесарев А.В. Российская православная катакомбная церковь в Белоруссии: история и современность. С. 68– 70; Яшунский И., иеродиакон. Наши катакомбы. С. 243–259; Слесарев А.В. Доказательство «архиерейства» Херувима (Дегтяря). Антираскол: cетевой журнал. 2011. URL: https://www.anti-raskol.ru/pages/1320; Письмо епископа Афанасия (Савицкого) к последователям схиархиепископа Херувима (Дегтяря) от 27 декабря 2010 г. Антираскол. 2011. URL: https://www.anti-raskol.ru/pages/1320.

[16] Архів Чернігівської єпархії УПЦ. Особова справа священника Григорія Яковича Секача. 108 арк.

[17] Слесарев А.В. Доказательство «архиерейства» Херувима (Дегтяря); Письмо епископа Афанасия (Савицкого) к последователям схиархиепископа Херувима (Дегтяря) от 27 декабря 2010 г.; Шумило С., Штейников С., Яковенко А. Лжеархиепископ Херувим (Дегтярь) и внутрицерковное сектантство.

Історія однієї підробки

Після того, як у 1993 р. в УПЦ МП був канонізований шанований на Чернігівщині місцевий подвижник архимандрит Лаврентій (Проскура), Херувим Дегтяр на імені святого спробував створити собі популярність та імідж «старця» і послідовника прп. Лаврентія. Із цією метою, видаючи себе за «учня старця Лаврентія», він береться за фальсифікацію його житія та повчань, які й видав вперше під власною редакцією в 1994 р. у Москві у видавництві «Російський духовний центр»^[1]. Згодом, маючи вже авторське право на текст, у 1996 та в подальші роки він видає цей сфальсифікований твір багатотисячними тиражами, який російські церковні книговидавці та перекупники поширюють по всіх єпархіях Московського патріархату, зокрема в Україні. За основу він взяв виданий ще у 1988 р. у Німеччині в російському емігрантському видавництві «Посєв» збірник «Надєжда», у якому вперше побачили світ «Життєписи та повчання схиархимандрита Лаврентія Чернігівського»^[2]. У 1991 р. цей текст без жодних змін був перевиданий у Києво-Печерській лаврі видавництвом «Свєт Печерский»^[3]. І вже на основі цього видання самозваний «схиархиєпископ» Херувим зробив власну версію, переробивши і доповнивши її своїми розповідями і вигадками. Так у виданій ним версії вперше з’явилась розкручена згодом російськими піарниками і нинішнім московським патріархом Кірілом Гундяєвим єретична фраза: «как нельзя разделить Пресвятую Троицу, Отца и Сына, и Святого Духа – это Един Бог, – так нельзя разделить Россию, Украину и Белоруссию. Это вместе святая Русь»^[4]. У жодному попередньому варіанті житій і повчань прп. Лаврентія Чернігівського цих слів не було.

З’явились вперше з-під пера Херувима Дегтяра у московському виданні 1994 р. й інші безграмотні містифікації. Так, зокрема, Херувим приписав святому власні псевдопророцтва про те, що «Россия вместе со всеми славянскими народами и землями составит могучее царство. Окормлять его будет царь православный – Божий помазанник. В России исчезнут все расколы и ереси… Русского православного царя будет бояться даже сам анти- христ. А другие все страны, кроме России и славянских земель, будут под властию антихриста»^[5]. Будь-який семінарист легко побачить, що такі уявлення докорінно суперечать православній святоотцівській есхатології та належать до «хіліастичної єресі». Проте звідки Херувиму, який мав лише сім класів освіти у радянській сільській школі, знати такі теологічні тонкощі… Однак саме ця ідея набула особливої популярності в середовищі російських пострадянських еліт КДБ–ФСБ.

У виданні 1994 р. Херувим додав й інші вигадки, зокрема із засудженням Київського патріархату (який при житті о. Лаврентія не існував і виник лише в 1990 р.), а також із осудом київського митрополита Філарета Денисенка (який відокремився від РПЦ МП у 1992 р.) і навіть Російської Православної Зарубіжної Церкви³⁰ (яка в 1990 р. оголосила про невизнання ієрархії напівкатакомбної течії «секачівців», серед яких назвала й ім’я Херувима як неканонічного «єпископа Чернігівського»)^[6]. Таким чином, Херувим, фальсифікуючи життєпис і повчання святого, під виглядом лжепророцтв спробував помститись лідерам одразу трьох юрисдикцій (УАПЦ, УПЦ КП та РПЦЗ), які почали діяти на пострадянському просторі в 1990-ті рр. після розпаду СРСР.

Усі ці доповнення, яких не було в жодному з попередніх видань, свідчили про їх виникнення вже після 1992 р. Це підтвердила й проведена лінгвістична (авторознавча) експертиза тексту від 1994 р, яка засвідчила суттєву відмінність і невідповідність між стилями мовлення у більшій частині тексту з новими добавками, які з’явились у виданні 1994 р. Більше того, у доповненнях 1994 р. присутні чимало термінів і мовних зворотів, які не використовувались у першій половині ХХ ст. і є характерними саме для 1990-х років.

Коли ця книжка вперше з’явилась у Чернігові, ще живі тоді старенькі монахині – учениці та пострижениці прп. Лаврентія, – були вкрай обурені такою фальсифікацією, перекрученням і вигадками Херувима Дегтяря, якого чернігівські парафіяни-старожили добре пам’ятали як сектанта та самозванця. Автору цієї статті особисто доводилось чути від цих «лаврентіївських» монахинь спростування понаписуваного Херувимом. Зокрема ігуменя Чернігівського Єлецького монастиря Амвросія (Іваненко; 1926–2006), яка з 1942 р. постійно була при прп. Лаврентії послушницею, а згодом монахинею, категорично заперечувала справжність вищезгаданих висловлювань, неодноразово називаючи це «Херувимівською єрессю». Таку характеристику про видану Херувимом книжку від неї чули чимало чернігівців, які спілкувались із нею. За словами духовної доньки прп. Лаврентія, він ніколи не заводив розмов про політику й загалом не висловлював і не поділяв подібних поглядів, оскільки це суперечило його внутрішнім переконанням. Він навчав, що монахи повинні бути осторонь від політики. Ба більше, всі, хто знав подвижника, свідчили, що він завжди в побуті розмовляв українською мовою і з великою пошаною ставився до української культури і традицій.

Не благословляв розповсюджувати цю книжку під редакцією Херувима у Чернігівській єпархії УПЦ МП і тодішній правлячий митрополит Чернігівський і Ніжинський Антоній (Вакарик; 1926–2003), який ще на початку 1980-х рр. заборонив допускати Дегтяря до співслужіння і причастя як сектанта і самозванця^[7].

 

          Чи був прп. Лаврентій прибічником Московського патріархату?

Серед іншого зазначимо, що здійснену Херувимом підробку видає і приписаний

о. Лаврентію (Проскурі) під виглядом удаваного «пророцтва» заклик від його імені «чтобы верны были мы Московской Патриархии и ни в коем случае не входили в какой раскол» (за текстом маються на увазі РПЦЗ та УПЦ КП)³³. Такі церковно-політичні наративи були досить популярними в середовищі РПЦ МП на початку 1990-х рр., коли чимало її парафій після розпаду СРСР стали переходити до РПЦЗ, УАПЦ, УПЦ КП та УГКЦ, що загрожувало повним розпадом всієї системи Московської патріархії. Водночас для післявоєнної доби, коли послідовники о. Лаврентія записали справжні його повчання, такі акценти взагалі були недоречними, оскільки в СРСР репресивні органи держбезпеки забезпечили повну монополію РПЦ МП на релігійне життя в країні, а всі альтернативні юрисдикції – заборонені та знищені фізично.

Більше того, у Держархіві Чернігівської області у матеріалах двотомної слідчої справи НКВС за 1936–1937 рр. збереглися протоколи допитів о. Лаврентія (Проскури) від 19 вересня 1936 р. та доноси і свідчення проти нього з боку кількох «сергіянських» священників РПЦ МП^[8]. Із цих документів дізнаємося, що святий насправді не визнавав влади Московського Синоду на чолі з митрополитом Сергієм Страгородським (майбутнім московським патріархом; 1867–1944) і був одним із лідерів опозиційного до Московського патріархату церковного руху «Істинно-Православна Церква» (ІПЦ) на Чернігівщині^[9].

У документах НКВС прямо засвідчено, що о. Лаврентій (Проскура) був «стовпом ІПЦ» у Чернігові, не визнавав московського митрополита Сергія (Страгородського) і навіть якщо в якомусь із храмів чув, як поминають ім’я цього ієрарха, демонстративно «закривав собі вуха» руками, чим привселюдно демонстрував своє ставлення до прорадянського московського церковного керівництва РПЦ МП^[10].

У роки німецької окупації він належав до автономної Української Церкви, яка так само не поминала московського патріарха Сергія, а її архиєреїв Московський Синод піддав «забороні у священнослужінні». Після приходу радянських військ архимандрит Лаврентій хоч і змушений був увійти до складу РПЦ МП, але залишався в опозиції до присланого з Москви єпископа Бориса (Вік), за що неодноразово отримував образи, догани і погрози «заборони у священнослужінні»³⁷. Відомо, що деякі священники РПЦ МП у Чернігові в 1940-ві рр. називали о. Лаврентія «автокефалістом», застерігаючи своїх парафіян від контактів із ним^[11]. Ба більше, до самої смерті він продовжував таємно приймати і благословляти тих катакомбних істинно-православних християн (ІПХ), які не визнавали Московський патріархат і продовжували таємно молитись по хатах^[12][13].

Отже, і з цієї сторони вигадані Херувимом у 1994 р. історії та висловлювання не знаходять підтвердження^[14][15].

Таким чином, ми маємо справу зі здійсненою в 1994 р. цілеспрямованою і брутальною фальсифікацією та перекрученням як церковної історії, так і справжнього образу подвижника та сповідуваних ним переконань. Завдяки цій провокації шанованому в народі чернігівському святому було приписано політичні гасла та ідеї з метою їх подальшого просування та поширення серед віруючих від «його імені», штучно надаючи їм авторитет т. зв. «пророцтв» і тим «сакралізуючи» ці ідеї.

Саме ці вигадані та підроблені сектантським діячем Херувимом Дегтярем у 1990-ті рр. «висловлювання» і «пророцтва», які насправді ніколи не казав і не поділяв прп. Лаврентій Чернігівський, були взяті на озброєння при розробці новітньої імперсько-фундаменталістської ідеології «русского міра», яку тепер посилено нав’язує в РПЦ МП нинішній московський патріарх Кіріл Гундяєв.

 

           Маніпуляції московського патріарха Кіріла

Як заявив на виправдання війни РФ проти України у проповіді від 4 листопада 2022 р. московський патріарх Кіріл, йому «памятен день празднования 1020-летия Крещения Руси, когда в Киеве, на Крещатике, тысячи людей возглашали слова преподобного Лаврентия Черниговского: “Украина, Россия, Беларусь – вместе мы святая Русь!”. Это был многотысячный хор людей, которых объединяла единая вера, единое национальное самосознание. Какая сила была проявлена тогда нашим народом»^[16].

Що ж це була за подія, під час якої «многотысячный хор людей» у Києві «виголошував» такі гасла і яких нібито об’єднувало «единое национальное самосознание»? Йдеться про влаштований 26 червня 2008 р. рок-концерт на Хрещатику, під час якого тоді ще смоленський митрополит Кіріл Гундяєв вискочив на сцену і почав перед молоддю гучно скандувати цей слоган. Навколо на вулиці активно продавались спиртні напої й чимало з присутніх на концерті були у сп’янілому стані, залишаючи розпиті пляшки прямо під ногами... У натовпі було чимало молодиків у однакових футболках з російською символікою, які мов по команді з різних кутків слідом за митрополитом стали скандувати те гасло про «єдину святу Русь». Слідом за ними у стані якогось гіпнотичного екстазу цей слоган підхопили і деякі інші молоді люди у натовпі. Більшість із присутніх на концерті шанувальників рок-музики, належачи до різноманітних неформальних молодіжних течій (часто нехристиянського спрямування), навіть не розуміли, хто той дивний дядько з бородою, схожий на фантастичного толкінівського чарівника, чого він вискочив на сцену разом із рок-музикантами і що то за казкова «свята Русь», про яку він вигукує. Але Кірілу Гундяєву, схоже, це було байдуже. Головне було зманіпулювати перед телекамерами необхідну «картинку», щоб потім заявляти про те, що всіх присутніх там об’єднувало «единое национальное самосознание» та «какая сила была проявлена тогда нашим народом»^[17].

Пізніше на пресконференції у Москві митрополит Кіріл розповідав про цей свій перший експеримент у Києві: «Это напоминало встречу освободителей – такое ликование было среди украинцев»^[18]. Також він тоді зазначив: «Последние дни показывают, что и мы – украинцы, россияне, белорусы – понимаем важность сохранения единого цивилизационного пространства, которое называется святой Русью»^[19][20].

Ставши через пів року, в січні 2009-го, московським патріархом, Кіріл Гундяєв протестовану ідеологію «русского міра» зробив офіційною доктриною всієї РПЦ МП. «Только сплоченный Русский мир может стать сильным субъектом глобальной международной политики, сильнее всяких политических альянсов», – заявив він на відкритті III «Ассамблеї Русского міра» у листопаді 2009 р.^[21]

З того часу маніпуляція гаслами про «єдину святу Русь», «єдиний цивілізаційний простір», «єдиний русскій мір», «єдині духовні скрєпи» і т. ін. набувають системного характеру, будучи прийнятими на озброєння не лише РПЦ МП, але й владними структурами та спецслужбами РФ^[22].

У цій ідеології московський патріарх постійно апелює до термінів «свята Русь» та «єдиний історичний простір народів святої Русі» як до якоїсь історичної реальності, хоча насправді це є лише фольклорна метафора, уявний міф-мрія, який був штучно вигаданий книжниками з оточення Івана Грозного і згодом у вигляді апокрифічних казань перекочував у фольклор російського містичного сектантства. Отже, це не лише безграмотно з науково-історичної точки зору (адже реально країни чи держави із назвою «свята Русь» ніколи не існувало), але є свідомою маніпуляцією та підміною понять.

 

          Антиєвангельська «теологія війни»

Друге дихання продукування таких ідей дістало після початку війни РФ проти України. Виправдовуючи її, за два тижні після початку, патріарх Кіріл заявив: «мы вступили в борьбу, которая имеет не физическое, а метафизическое значение»^[23]. У черговій проповіді від 18 жовтня 2022 р. він підкреслив, що цю «метафізичну боротьбу» веде Росія на території України, «чтобы силой Божией были искоренены из сознания людей, которые не стремятся к духовному единству святой Руси, все эти диавольские помыслы, чтобы все мы осознали ответственность за сохранение духовного единства Русского мира. … Я со смелостью произношу в этих стенах слова “Русский мир”, хотя знаю, что некоторые силы на Украине их демонизируют. ... Мы употребляем это слово – с полной ответственностью, внутренним спокойствием и уверенностью в правоте нашей позиции. … Мы единый народ – народ святой Руси ... единого исторического Отечества, именуемого Православной Русью. Об этом сегодня наши молитвы, и на это направляем мы сегодня свои труды»^[24].

Згодом, 25 жовтня 2022 р., відкриваючи засідання XXIV «Всесвітнього російського народного собору» (ВРНС), московський патріарх заявив, що Росія буцімто бореться з «глобальним універсалізмом», без якого не з’явиться той, хто «будет претендовать на глобальную власть и с именем которого будет связан конец света» (тобто «антихрист»). А отже, як підкреслив Кіріл Гундяєв, «наша борьба не против плоти и крови, но против мироправителей тьмы века сего, духов злобы поднебесных»^[25]. А в проповіді від 6 листопада, повторюючи свій мем про «непорушну триєдність святої Русі» і побажавши «силы духа» «представителям гвардии нашей, Вооруженных сил и всем Вооруженным силам Российской Федерации», він додав, що «Россия сегодня есть некий столп и утверждение истины (см. 1 Тим. 3:15). Эти слова были сказаны в отношении Церкви, но наш верующий народ сам по себе является тем, чтобы быть столпом истины»^[26][27].

Надихаючись такими «скрєпними» пропагандистсько-мілітаристськими проповідями і настановами патріарха про «метафізичну боротьбу» проти «мироправителів темряви та духів злоби піднебесних», про «диявольські помисли» супротивників єдності «русского міра» та протистояння Росії «антихристу», впливові російські чиновники також почали заявляти, що «с продолжением специальной военной операции становится все более насущным проведение десатанизации Украины»^[28].

Так, із нагоди «дня народної єдності» експрезидент РФ та нинішній заступник голови Ради безпеки РФ Д. Мєдвєдєв того ж таки 4 листопада 2022 р. оприлюднив заяву, яка перегукується з останніми заявами очільника РПЦ МП. Зокрема, він публічно заявив, що «мы воюем за всех своих, за свою землю, за свою тысячелетнюю историю. Мы сражаемся против тех, кто ненавидит нас, кто запрещает наш язык, наши ценности и даже нашу веру, кто насаждает ненависть к истории нашего Отечества. … Поднявшись против них, мы приобрели сакральную мощь … Когда трухлявый мировой порядок рухнет, он погребет под многотонным спудом своих обломков всех его надменных жрецов. … Мы слушаем слова Создателя в наших сердцах и повинуемся им. Эти слова и дают нам священную цель. Цель остановить верховного властелина ада»^[29].

Усі ці параноїдальні заяви і висловлювання впливових російських чиновників не тільки перегукуються з заявами і проповідями московського патріарха, але й доповнюють та продовжують його псевдосакральну антиєвангельську «теологію війни». Власне Кіріл Гундяєв і є їхнім натхненником, а отже, разом з іншими кремлівськими військовими злочинцями несе безпосередню відповідальність за розв’язану війну та тисячі жертв серед мирного населення. Водночас, як ми могли побачити, основу та головні гасла цієї фундаменталістської ідеології було запозичено не з церковної традиції, а із сектантських нетрів маргінальних течій – від відвертих самозванців та авантюристів зі схибленою психікою і нездоровою духовністю. Одним із таких сектантів і був самозваний «схиархиєпископ» Херувим Дегтяр, який, як вже зазначалося, вперше на початку 1990-х рр. вигадав і розповсюдив єретичні ідеї, що лягли в основу сучасної ідеології «русского міра». Ба більше, вони є брутальною та свідомою підробкою, завдяки якій «від імені» одного з українських святих минулого століття (прп. Лаврентія Чернігівського) суто політичні гасла, ідеї та містифікації антихристиянського і єретичного характеру з метою їх «сакралізації» тепер екстраполюються в маси, ставши офіційною доктриною РПЦ МП. Ці фальшиві «про- роцтва» використовуються для обґрунтування і виправдання як ідей відновлення СРСР / Російської імперії, так і загарбницької війни РФ проти України та здійснення геноциду українського народу.

Досить симптоматично, що російські пострадянські правлячі еліти (а це переважно офіцери колишнього КДБ, яке займалось в СРСР антирелігійними гоніннями і репресіями) та значна частина російського суспільства, все більше занурюючись у дурман патологічного войовничого божевілля, підживлюються та надихаються саме такими псевдодуховними сурогатами, вигаданими божевільним сектантом. Маргінальне сектантство і духовно-психічні відхилення лежать в самій їхній основі. Це явна ознака маргіналізації та виродження в сектантство як РПЦ МП, так і частини російського суспільства, яке готове сприймати і споживати псевдодуховні підробки. Учорашні атеїсти і гонителі віри, перефарбувавшись і мімікруючи під «православних», під проводом «чекістів у рясах» намагаються відновити «Вавилонську вежу». Патологічна лжа закладена в основу створеної ними ідеології «русского міра», просякнутої мілітаризацією церковної свідомості та «сакралізацією» вбивств і геноциду українського мирного населення.

 

 

---

[1] Поучения и пророчества старца Лаврентия Черниговского и Его жизнеописание / Сост. схиигум. Херувим Дегтярь. Москва: Русский духовный центр, 1994; Те саме: издание исправленное и дополненное. Москва: РДЦ, 1996.

[2] Житие и поучения схиархимандрита Лаврентия Черниговского. Надежда: Христианское чтение. Вып. 14. Frankfurt/Main: Посев, 1988. 

[3] Житие и поучения схиархимандрита Лаврентия Черниговского. Киев: Изд-во Киево-Печерской лавры «Свет Печерский», 1991.

[4] Поучения и пророчества старца Лаврентия Черниговского и Его жизнеописание / Сост. схиигум. Херувим Дегтярь. Москва: Русский духовный центр, 1994. С. 153–155.

[5] Там само. С. 157–158. ³⁰ Там само. С. 153–155.

[6] Архів Архиєрейського Синоду РПЦЗ, Нью-Йорк. Постановление Архиерейского Собора РПЦЗ от 2/15 мая 1990 г. (Протокол № 6). Справка Канцелярии Архиерейского Синода РПЦЗ за № 4/77/133 от 2(15).8.1990.

[7] Шумило С., Штейников С., Яковенко А. Лжеархиепископ Херувим (Дегтярь) и внутрицерковное сектантство. ³³ Поучения и пророчества старца Лаврентия Черниговского и Его жизнеописание. С. 156.

[8] Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО). Ф. Р-8840. Оп. 3. Спр. 8755. Протокол допиту о. Лаврентія (Проскури) від 19 вересня 1936 р. Арк. 25–26 зв.

[9] Докладніше див.: Шуміло В.В. Схиархімандрит Лаврентій (Проскура) – член Істинно-Православної Церкви на Чернігівщині. Сiверянський лiтопис. 2019. № 4–5. С. 67–80; Шуміло В.В. Істинно-Православна (Катакомбна) Церква на Чернігівщині у 20–30-х рр. XX ст.: дис. … к.і.н.: 07.00.01. Чернігів, 2021. 246 с.

[10] ДАЧО. Ф. Р-8840. Оп. 3. Спр. 8755. Протокол допиту о. Олексія Тичини від 19 вересня 1936 р. Арк. 23–23 зв. ³⁷ Шумило В.В. Схиархимандрит Лаврентий и его время: Очерк церковной истории Черниговщины (1868– 1950 гг.). Православная жизнь (Джорданвилл, США). 2008. № 2(670). Февраль. С. 38–40.

[11] Шумило С.В. Канонизированный при жизни… Исповедническое служение протоиерея Александра Макова (1881–1985) на Кубани и в Чернигове. Вестник ПСТГУ. Серия II: История. История РПЦ. 2019. Вып. 90. С. 95– 96.

[12] Шумило В.В. Схиархимандрит Лаврентий и его время: Очерк церковной истории Черниговщины (1868–

[13] гг.). С. 38–40.

[14] Чепурний В. Чи був преподобний Лаврентiй «малоросом»? Svoboda.fm – Чернігівський інформаційний портал.

[15] .04.2005. URL: http://svoboda.fm/culture/literature/181341.html?language=ru.

[16] Слово патриарха Кирилла по случаю Дня народного единства России. 04.11.2022.

[17] Слово патриарха Кирилла по случаю Дня народного единства России. 04.11.2022. 

[18] Русская церковь заявляет, что не допустит канонизацию «раскольников». Сегодня – информационный портал. 29.07.2008. URL: https://ukraine.segodnya.ua/ukraine/rucckaja-tserkov-zajavljaet-chto-ne-dopuctit-kanonizatsijurackolnikov-119477.html.

[19] Митрополит Кирилл: «Торжества по случаю 1020-летия Киевской Руси явили торжество Православия».

[20] .07.2008. Patriarchia.ru. URL: http://www.patriarchia.ru/db/text/443064.html.

[21] Выступление патриарха Кирилла на торжественном открытии III Ассамблеи Русского мира, 03.11.2009.

[22] Шумило С.В. «Православний шахідизм» та неоязичницька теологія війни московського патріарха Кіріла. Радіо Свобода. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/kyrylo-hundyayev-russkyy-myr-ideolohiyaviyny/32054793.html; Шумило С.В. Фальшиві «пророцтва» як виправдання війни: сектантські містифікації московського патріарха Кирила.

[23] Проповедь патриарха Кирилла в Неделю сыропустную в Храме Христа Спасителя. 06.03.2022. Patriarchia.ru. URL: http://www.patriarchia.ru/db/text/5906442.html.

[24] Проповедь патриарха Кирилла в день памяти святителей Московских в Успенском соборе Московского Кремля. 18.10.2022. Patriarchia.ru. URL: http://www.patriarchia.ru/db/text/5968673.html.

[25] Доклад патриарха Кирилла на пленарном заседании XXIV Всемирного русского народного собора. 25.10.2022. Patriarchia.ru. URL: http://www.patriarchia.ru/db/text/5971182.html.

[26] Проповедь патриарха Кирилла в храме равноапостольного кн. Владимира в подмосковной Балашихе.

[27] .11.2022.

[28] В аппарате Совбеза РФ считают все более насущным проведение «десатанизации» Украины. Заявление помощника секретаря СБ РФ А. Павлова. 25.10.2022. ТАСС. URL: https://tass.ru/politika/16150577.

[29] «Мы восстали против властелина ада и приобрели сакральную мощь». Заявление заместителя председателя Совета безопасности РФ Д. Медведева. 04.11.2022. Eurasia Daily. URL: https://eadaily.com/ru/news/2022/11/ 04/medvedev-my-vosstali-protiv-vlastelina-ada-i-priobreli-sakralnuyu-moshch.

Джерело: Сергій Шумило. Фальшиві "пророцтва" чернігівського "архиєпископа" Херувима Дегтяря як підґрунтя войовничих містифікацій московського патріарха Кіріла

 

Тегі: Схожі дописи

---