Чи може УПЦ залишатися частиною РПЦ і водночас вимагати визнання як українська церква? - Юрій Чорноморець, доктор філософських наук, професор

«Я попереджав усіх, зокрема Княжицького особисто, що це неправильний закон, що потрібно ухвалити більш формальний закон, який би слідував тим пропозиціям, які підготувала Державна служба з питань політики. Вони були прості, їх можна було б швидше реалізувати. Але депутати написали те, що написали. Маємо те, що маємо.

І все ж, навіть якщо цей закон недосконалий — він дозволяє працювати. У підсумку це призведе до того, що Українська православна церква не зможе надалі залишатися Московським патріархатом, водночас вимагаючи: «Ставтеся до нас так, ніби ми не маємо жодного стосунку до Москви». Саме така — їхня послідовна позиція.

Вони самі визнають, тією чи іншою мірою, як владика Сильвестр чи владика Онуфрій, що «ми ще на шляху до самостійності, але ви нас уже визнавайте як автокефальну, українську церкву».

Проте канонічно вони досі — частина Російської православної церкви. Це абсурд.

Уявімо: під час четвертого року великої війни в Україні існували б представництва російської армії або партії «Єдіная Росія». Це неможливо. Треба змінити свою суть. Якщо хочете бути українцями — розірвіть зв’язки з Москвою. Вийдіть з цієї організації, а далі вже досягайте статусу, якого прагнете — автономії, автокефалії, навіть самопроголошеної, будь-якої, крім перебування всередині РПЦ.

Але сьогодні ви є частиною РПЦ, і при цьому вимагаєте від держави: «Ставтеся до нас як до УПЦ». Ні, ви — РПЦ. Тоді, будь ласка, залиште храми, які належать державі чи комунальним органам. Так не може бути.

І ви бачили — вже заявив керівник заповідника, що монастирі й храми, зокрема на Подолі, мають бути звільнені. Не можна бути водночас і тим, і тим: служити в усьому світі як канонічні єпископи Московського патріархату, коли про вас пишуть сербські чи вселенські сайти як про «московських єпископів», а в Україні говорити — «ми окремі від РПЦ».

Такого лицемірства далі не буде. Має бути відповідальність. І навіть тепер вона — мінімальна. Позбавлення права бути капеланами, позбавлення права володіти трьома тисячами храмів — це невелика відповідальність.

Я взагалі вважаю, що за колабораціонізм усіх єпископів треба було б саджати років на десять, а потім міняти на наших азовців або депортувати. Інших, більш м’яких покарань за всю цю зраду Україні я не бачу.

Моє ставлення до священників, до громад, до вірян УПЦ — позитивне. Більшість громад живі, активні, чудові, проводять велику роботу, там прекрасні люди, я їх щиро люблю. Але цей єпископат, який боїться тільки Путіна, не боїться українського закону, нахабно бреше й продовжує двоєдушничати — це все дуже погано».