У 2026 році сталися дві страшні трагедії, жертвами яких були монахи Української православної церкви. 23 серпня у Святогірській лаврі за нез’ясованих обставин убили монаха Варсонофія Турянського. 19 вересня на Херсонщині внаслідок удару російського FPV-дрона загинув 71-річний монах Мойсей.
Обидва були ченцями. Обидва загинули насильницькою смертю. Обидва стали жертвами людського зла.
Проте російська церковна пропаганда ставиться до їхньої смерті зовсім по-різному. І ця вибірковість багато про що говорить.
Що відомо про вбивство монаха Варсонофія
Монаха Варсонофія вбили 23 серпня 2026 року на території Святогірської лаври. Інок Григорій та мешканець обителі Андрій Кирієнко отримали тяжкі ножові поранення.
Спочатку в соціальних мережах поширювалися повідомлення, що Варсонофія нібито зарізали та що його смерть мала ознаки «ритуального вбивства». Проте судово-медична експертиза встановила іншу причину: наскрізне вогнепальне поранення голови та шиї з пошкодженням кісток черепа.
Офіційне повідомлення Святогірської лаври говорить про напад групи невстановлених осіб. Поліція відкрила кримінальне провадження. Особистості нападників та остаточний мотив злочину офіційно не встановлені.
Версія про військовослужбовців ЗСУ походить передусім зі слів пораненого Андрія Кирієнка. Він розповів, що до нього підійшли троє людей у військовому спорядженні й привітали словами «Слава Україні!». Після того як він відповів прославленням Бога, на нього нібито напали.
Це свідчення має бути ретельно перевірене слідством. Але Кирієнко не бачив самого моменту вбивства Варсонофія: після поранення його скинули в яр, звідки він лише чув постріли.
Отже, з його розповіді неможливо достовірно встановити:
-
хто саме застрелив Варсонофія;
-
до якого підрозділу належали нападники;
-
чи були вони чинними військовослужбовцями;
-
що вони говорили самому Варсонофію;
-
чи вимагав хтось від монаха зректися Христа;
-
чи був мотив убивства релігійним, політичним або кримінальним.
За словами представників монастиря, останніми словами Варсонофія були: «Слава Господу Ісусу Христу! Я монах». Ми не маємо підстав зневажати це свідчення. Але навіть ці слова не встановлюють особу вбивці та мотив злочину.
Де записи камер спостереження?
Святогірська лавра є відомим монастирським комплексом, у якому проводилися відеотрансляції богослужінь. Тому закономірно виникає запитання: чи діяла на території обителі система відеоспостереження?
Чи зафіксували камери підозрілих людей, їхнє пересування, транспорт або момент входу на територію монастиря?
Наразі таких записів у відкритому доступі немає. Це не доводить, що версія потерпілого неправдива. Можливо, камер на місці нападу не було або записи становлять таємницю слідства. Однак без відео, встановлених осіб, розпізнавальних знаків, балістичних висновків та офіційних підозр не можна подавати версію про причетність ЗСУ як доведений факт.
Розслідування має встановити правду. Але російська пропаганда не захотіла чекати його результатів.
Як із версії створюють «мученика»
Одразу після трагедії проросійські церковні ресурси почали обростати непідтвердженими подробицями. СПЖ, «Первый казацкий» та інші майданчики стали представляти вбивство як наслідок нібито систематичних гонінь на УПЦ.
У російських телесюжетах трагедію у Святогірській лаврі поєднують із блокпостами біля Почаєва, паломницькими групами, українськими націоналістами та вигаданими «неонацистськими переслідуваннями».
Спочатку є реальний злочин. Потім — свідчення однієї людини. Далі виникає припущення, що така сама розмова відбулася з убитим монахом. Після цього припущення вже подається як установлений факт: Варсонофія нібито вбили українські військові за відмову відповісти «Героям слава».
У коментарях на проросійських ресурсах його вже називають мучеником і навіть звертаються до нього з проханнями про молитву.
Фактично людину починають канонізувати в інформаційному просторі ще до завершення кримінального й церковного розслідування.
Чому російській пропаганді настільки потрібен цей образ?
Тому що він чудово вписується у кремлівську тезу: в Україні нібито переслідують «канонічне православ’я», українські військові є «гонителями віри», а Православна церква України — не Помісна Церква, а політичний і «розкольницький» проєкт.
Загибель монаха Мойсея
А тепер розгляньмо іншу трагедію.
19 вересня 2026 року російський FPV-дрон атакував Свято-Григорівський Бізюківський чоловічий монастир у селі Червоний Маяк на Херсонщині. Тяжкі поранення отримав найстарший насельник обителі — 71-річний монах Мойсей. Від отриманих травм він помер.
Коли монахи, дочекавшись тимчасового затишшя, спробували евакуюватися до сусіднього села, російський безпілотник атакував їх повторно. Ще четверо насельників монастиря отримали поранення.
На відміну від справи Варсонофія, тут джерело удару встановлене: монастир атакували російські війська. Про це повідомили Херсонська обласна військова адміністрація, правоохоронні органи, українські медіа і сама Херсонська єпархія УПЦ.
Навіть СПЖ була змушена написати, що монах Мойсей загинув унаслідок ударів Російської Федерації.
Але де численні сюжети про вбитого православного монаха? Де заяви про «гоніння на Церкву»? Де звернення закордонних ієрархів? Де вимоги покарати винних? Де пропозиції проголосити Мойсея мучеником?
Їх немає.
Повідомлення про смерть Мойсея було подане стримано, без звинувачення російської церковної влади, яка благословляє війну, і без критики ідеології «русского мира».
Чим відрізняються ці дві смерті?
Перед Богом вони не відрізняються цінністю. Життя кожної людини є безцінним.
Варсонофій і Мойсей були монахами однієї церковної юрисдикції. Обидва померли насильницькою смертю. За обох потрібно молитися. Обидва злочини потребують чесного розслідування.
Але інформаційно ці смерті мають різну цінність для російської пропаганди.
Варсонофій потрібен їй як «мученик, убитий українцями». Його смерть можна використати проти ЗСУ, української держави та ПЦУ.
Мойсей для неї незручний, тому що його вбила російська зброя. Його смерть руйнує міф про Росію як «захисницю православних». Виявляється, армія, яка нібито прийшла рятувати «канонічну Церкву», атакує монастир цієї самої Церкви, вбиває монаха і повторно завдає удару по насельниках, які евакуюються.
Тому одна смерть перетворюється на пропагандистське «житіє», а про другу намагаються говорити якомога тихіше.
Чи можна порівнювати Варсонофія з дияконом Стефаном?
У російському церковному середовищі Варсонофія вже намагаються представити мало не новим первомучеником Стефаном. Але таке порівняння передчасне.
Диякона Стефана вбили відкрито саме за проповідь Христа. Його допитували в синедріоні, він сповідав віру, бачив відкриті небеса і був побитий камінням за своє свідчення. Особи вбивць та мотив злочину відомі з книги Діянь апостолів.
У справі Варсонофія ми поки що не знаємо ані вбивць, ані остаточного мотиву.
Церква називає мучеником не кожного християнина, який помер насильницькою смертю. Мученик — це свідок Христа, який свідомо прийняв смерть за віру і не зрікся Спасителя перед гонителями.
Якщо буде достовірно встановлено, що Варсонофія справді вбили за сповідання Христа, тоді Церква матиме підстави досліджувати питання його мучеництва. Але канонізувати неперевірену політичну версію не можна.
Так само монах Мойсей є невинною жертвою російської агресії. Проте для визнання мучеництва потрібно встановити, що його вбили саме через ненависть до віри, а не лише внаслідок воєнного злочину.
Мученики Христа чи «мученики русского мира»?
Навіть якщо мученицький подвиг Варсонофія колись буде доведено, він належатиме Христу — не Москві, не Кремлю і не «русскому миру».
Проте сьогодні його смерть намагаються використати не для проповіді Євангелія, а для виправдання російської війни та поглиблення церковного розколу в Україні.
Ідеологія «русского мира» століттями переконує українців у тому, що вони є частиною «триєдиного народу», мають коритися Москві та не можуть мати власної незалежної Церкви. Російська православна церква надала цій ідеології релігійне виправдання і фактично благословила війну проти України.
Монах Мойсей став жертвою війни, яку ця ідеологія сакралізувала. Але зробити його символом невигідно, бо тоді доведеться визнати: Росія вбиває навіть тих українських православних, яких нібито прийшла «захищати».
Вибіркова сакралізація смерті
Перед нами приклад вибіркової сакралізації.
Загиблого проголошують мучеником не після встановлення обставин його смерті, а залежно від того, чи можна використати його образ проти України.
Коли існує лише непідтверджена версія про причетність українських військових, пропаганда говорить про гоніння, мучеництво та «неонацистські розправи».
Коли російський дрон убиває монаха УПЦ і атакує його братію, звучать лише стримані співчуття.
Це свідчить, що йдеться не про пошук церковної правди та не про щиру любов до загиблих. Йдеться про політичне використання людської смерті.
Висновок
Вбивство Варсонофія є страшним злочином, який потрібно розслідувати. Винні мають бути знайдені й покарані — ким би вони не виявилися.
Загибель Мойсея внаслідок російської атаки також потребує чесної церковної та суспільної оцінки. Не можна мовчати про злочин лише тому, що його вчинила армія держави, яку Московський патріархат називає захисницею Православ’я.
Варсонофія російська пропаганда намагається зробити мучеником «русского мира». Про Мойсея вона говорить пошепки, тому що його кров свідчить проти самої Росії.
Ось головна різниця між цими двома історіями.
Не різна цінність їхнього життя і не різна глибина трагедії, а різна придатність їхньої смерті для кремлівської пропаганди.
Християнська Церква не потребує неправди для вшанування своїх померлих. А мучеництво за Христа не може бути інструментом політичної війни.
