Вечірня молитва за померлих

У житті кожної людини настає момент, коли її шлях у цьому земному житті завершується, і душа відходить у вічність. Ця розлука з близькими завжди супроводжується глибоким смутком, болем і нерозумінням. У такі скрутні хвилини наша Свята Православна Віра стає для нас тим оплотом, тим джерелом втіхи та надії, яке допомагає не лише пережити втрату, але й зробити щось дуже важливе для душі померлого – помолитися за неї.

Особливе місце в молитовній традиції Православ’я займає вечірня молитва за померлих. Саме в тиші вечірньої години, коли мир затихає, а серце особливо звертається до Бога, ми можемо в спокої та усамітненні принести своє прохання до Господа за тих, хто вже покинув нас.

Для чого ми молимося за померлих?

Життя земне – це лише короткий етап на шляху душі до Вічності. Після смерті душа вже не може ні каятися, ні робити добрі справи, щоб загладити свої гріхи. Вона предстає перед Богом та чекає Його праведного суду. І саме в цей період молитва живих стає для померлих тим живим каналом допомоги, підтримки та заступництва.

Як сказано в наведеному тексті: «Небіжчик не може виправити жодного свого гріха, не може покаятися. Тому душам померлих часто буває страшно й погано. Але Господь і тут змилосердився і дозволив Церкві (всім нам) молитися за померлих». Таким чином, наша молитва – це акт найглибшої християнської любові та милосердя. Ми, живі, стаємо заступниками за наших покійних братів і сестер, благаючи Господа про помилування їх душ.

Основні благання, які ми несемо у своїх вечірніх молитвах, чітко відображені в тексті:

«Упокой, Господи, душі спочилих рабів твоїх...» – ми просимо, щоб Господь дав душі померлого спокій, звільнивши її від усіх терзань і сумнівів.

«...прости їм усі гріхи їх, вільні і невільні...» – ми благаємо про всепрощення, усвідомлюючи, що кожна людина недосконала.

«...даруй їм Царство Твоє Небесне і сотвори їм вічную пам’ять» – це пік наших прагнень: вічне блаженство в обителях Отця Небесного.

Скарбниця вечірніх молитов

Православна Церква дарувала нам велику кількість чудових молитов, сповнених глибокої віри та уподобання. Ось лише кілька прикладів, які можна і потрібно вносити у свою вечірнє правило.

Коротка молитва для частого читання:

«Упокой, Господи, душі рабів Твоїх (імена), прости їм усі гріхи їх, вільні і невільні, даруй їм Царство Твоє Небесне і сотвори їм вічную пам’ять».

Цю молитву, як і радиться, слід читати якомога частіше. Вона, наче духовне зітхання, може супроводжувати нас протягом усього дня, але особливо ввечері, коли ми згадуємо своїх рідних.

Більш розлога і глибока молитва:

«Пом’яни, Господи Боже наш, у вірі й надії на життя вічне спочилих рабів Твоїх (імена) і, як Благий і Чоловіколюбець, що гріхи відпускаєш і неправду знищуєш, ослаб, відпусти і прости всі провини їх вільні й невільні...»

Ця молитва вражає своєю богословською глибиною. Ми не тільки просимо, але й вказуємо на віру померлих: «бо вони хоч і згрішили, але не відступили від Тебе, а несумнівно в Отця, і Сина, і Святого Духа вірували». Це нагадує нам, що молитися ми повинні насамперед за тих, хто відійшов у вічність з вірою в серці.

Молитви з панахиди:

Вечірнє правило можна також доповнити співом або читанням уривків з панахиди – особливої заупокійної служби. Вони наповнені яскравими образами та благаннями:

«Глибиною мудрости чоловіколюбно Ти все будуєш і добро всім подаєш. Єдиний Сотворителю, упокой, Господи, душу спочилих рабів Твоїх, бо вони надію поклали на Тебе, Творця і Промислителя і Бога нашого».

Тропарі панахиди розкривають перед нами різноманітні аспекти нашого благання: ми згадуємо святих мучеників, які «як ягнята, замучені були і перейшли до життя, що ніколи не старіє»; ми розмірковуємо про власну гріховність, волаючи: «Я несказанної Твоєї слави образ, хоч і ношу на собі рани гріховні; зглянься на Твоє створіння, Владико...»; і нарешті, з упевненістю просимо: «Упокой, Боже, рабів Твоїх і осели їх в раю».

Молитва – це також втіха для живих

Молячись за померлих, ми отримуємо не менше, ніж віддаємо. Цей процес має глибоко терапевтичний ефект для душі того, хто оплакує. Через молитву наша любов, якій вже немає куди вилитися в земному житті, знаходить свій вихід. Ми відчуваємо духовний зв'язок з померлим, усвідомлюємо, що смерть – це не кінець, а лише перехід у іншу форму існування. Це дає нам силу жити далі, вірячи в майбутню радісну зустріч у Царстві Небесному.

Що ще можна зробити? Молитва та милостиня

Текст також нагадує нам про інші способи допомогти померлим:

Поминання на літургії. Це найважливіше, що ми можемо зробити. Ім'я померлого викликається на головному Богослужінні, і за нього приноситься безкровна Жертва – Свята Просфора.

Замовлення панахиди. Панахида – це інтенсивна колективна молитва, де ми всією парафією благаємо Господа за душі померлих.

Милостиня. Пожертва на бідних, на храм, допомога нужденним, зроблені з молитвою і пам'яттю про померлого, є потужним заступництвом перед Богом. Як сказано: «панахида (милостиня за спочилого)», що включає в себе пожертву продуктів, які потім роздаються нужденним. Це конкретні діла любові, які засвідчують нашу віру.

Дорогі браття і сестри! Не залишайте своїх покійних рідних без молитви. Нехай вечірня молитва за померлих стане благочестивою сімейною традицією. У тиші вечора, запаливши лампадку перед святим образом, відкрийте молитовник і від усього серця, з вірою та любов'ю, промовте: «Упокой, Господи, душі спочилих рабів Твоїх...». Це буде найбільшим виявом нашої любові, яка сильніша за саму смерть.

Вірую, Господи, і сповідую, що Ти справді Христос, Син Бога Живого, що прийшов у світ грішних спасти, від них же перший єсь я. Ще вірую, що Саме Тіло Твоє і Сама Кров Твоя є у мене. Молюся Тобі: помилуй мене і прости мені провини мої, вольні і невольні, якими словом, чи ділом, чи в знанні і незнанні я згрішив, і сподоби мене неосудно причаститися святих Твоїх Таїнств, для відпущення гріхів і для життя вічного. Амінь.