Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри у Христі!
Сьогодні ми звертаємося до першого розділу Євангелія від Матвія, яке відкриває нам величну тайну Божого спасіння. В цьому тексті ми читаємо про родовід Ісуса Христа і про Його чудесне народження від Пресвятої Діви Марії. З першого погляду, цей текст може видатися сухим і формальним, але насправді він відкриває глибокий зміст Божого задуму про спасіння світу.
1. Родовід – свідчення виконання Божих обітниць
Матвій починає Євангеліє словами: «Родовід Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового». Це не просто історія родини, це свідчення, що Христос є обіцяним Месією. Через Авраама Бог обіцяв благословити всі народи землі (Бут. 22:18). Через Давида Господь проголосив, що Його нащадок буде царювати вічно (2 Сам. 7:12–13).
Цей родовід нагадує нам, що Бог вірний Своєму слову. Навіть якщо людство часто відступало від Господа, Його милість ніколи не залишала світу. У цьому списку ми бачимо не лише праведників, але й грішників. Бог використовував кожного, щоб привести світ до спасіння в Ісусі Христі.
2. Народження Ісуса – чудо Божої любові
Друга частина розділу розповідає про надзвичайну подію – народження Ісуса від Діви Марії. Це виконання пророцтва Ісаї: «Ось Діва в утробі зачне, і породить Сина, і дадуть Йому ім'я Еммануїл, що значить: З нами Бог» (Іс. 7:14).
Йосиф, заручений з Марією, був здивований її вагітністю, але ангел Господній відкрив йому Божий задум. Йосиф прийняв Марію і став земним батьком Спасителя. Його віра і слухняність є прикладом для кожного з нас.
Ім’я «Ісус» означає «Господь спасає». Воно нагадує нам, що Христос прийшов у цей світ не для того, щоб засудити, а щоб врятувати грішників і дати нам нове життя.
3. Що означає цей текст для нас?
Ця історія закликає нас до трьох речей:
У Святому Письмі, зокрема в Євангелії від Матвія (1:1–17), наведено родовід Ісуса Христа, який починається з Авраама. У тексті вказано 42 покоління, поділені на три частини:
Складно точно визначити кількість років між Авраамом та Ісусом через відсутність однозначних датувань у стародавньому світі. Проте вчені та історики, базуючись на біблійній хронології, оцінюють цей період приблизно так:
Від Авраама до Давида (приблизно 1000 років):
Від Давида до Вавилонського полону (близько 400 років):
Від Вавилонського полону до народження Ісуса (близько 600 років):
Святі отці й церковні вчителі пояснювали тривалий період очікування приходу Спасителя з різних аспектів. Вони бачили в цьому задум Божої Премудрості, який готував людство до спасіння. Ось кілька ключових думок:
Святий Іриней Ліонський писав, що Божий план спасіння передбачав поступове виховання людства. Люди повинні були зрозуміти глибину свого падіння і необхідність Божого втручання. Закон, пророки і випробування Старого Завіту готували серця людей до прийняття Месії.
«Бог чекав, коли людство усвідомить свою неміч і необхідність Спасителя, щоб Його прихід був бажаним і потрібним» (Іриней Ліонський, Проти єресей).
Григорій Богослов підкреслював, що через довгий час очікування Бог показав людям їхню неможливість врятуватися власними силами. Людство мало пережити всі наслідки гріхопадіння, щоб оцінити велич Божої благодаті.
«Месія прийшов тоді, коли люди досягли дна безсилля і не могли більше спастися самі. Це навчило їх шукати Бога» (Григорій Богослов).
Апостол Павло вказує: «Коли ж настала повнота часу, Бог послав Сина Свого...» (Гал. 4:4). Святитель Іоанн Златоуст пояснював, що «повнота часу» означає, що світ був достатньо підготовлений, а також настав сприятливий момент в історії:
«Христос прийшов у час, коли людство перебувало на порозі зрілості, коли гріх і зло досягли свого апогею, а жорстокість язичницьких богів більше не задовольняла серця» (Іоанн Златоуст).
Святий Августин наголошував, що довгий час очікування – це прояв Божої терпеливості. Господь дав людям достатньо часу, щоб через Закон і пророків вони наверталися до Нього.
«Бог, терплячи, чекав людської покори, щоб, коли прийде Христос, людина могла прийняти Його з вірою» (Про Град Божий).
Святий Максим Сповідник підкреслював, що Бог враховує свободу людини у Своєму плані спасіння. Людство мало вільно прийняти Месію, і довгий період підготовки дозволив людині усвідомити велич Божої любові.
«Бог діяв не силою, а любов’ю, очікуючи, коли серця людей стануть здатними прийняти Христа» (Максим Сповідник).
Святий Афанасій Великий стверджував, що Христос прийшов тоді, коли людство досягло духовної зрілості, хоча й перебувало у гріхах. Він порівнював це з учителем, який приходить до учнів, коли вони готові до уроку.
«Людство мало вичерпати свої спроби врятувати себе, щоб зрозуміти, що лише Бог може дати істинне спасіння» (Афанасій Великий, Про втілення Слова).
Тривалий час очікування приходу Христа – це не затримка, а премудрий Божий план, спрямований на підготовку людства до спасіння. Це урок про Божу терпеливість, вірність і любов до світу. Господь не поспішає, але завжди діє у правильний момент, щоб дати нам найкраще.
Молімося, щоб ми завжди були готові приймати Бога у своє життя, так як світ колись прийняв Спасителя!
Амінь.
