Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри у Христі!
Євангельське читання від Іоана 12:1–18 відкриває перед нами глибоку драму останніх днів земного служіння Ісуса Христа. Це уривок, в якому вшановується Його прихід до Віфанії, помазання Марією, вхід у Єрусалим і народне захоплення, що набуває характеру месійного тріумфу. Однак за зовнішнім визнанням криються різні уявлення про те, ким є Христос. Одні чекали політичного визволителя, царя земного, який звільнить Ізраїль від римського гніту. Інші – побачили в Ньому довгоочікуваного Месію, Царя Небесного, що несе спасіння не від римлян, а від гріха і смерті.
1. Помазання в Віфанії: Христос як жертва і цар
У першій частині уривка (Ін. 12:1–8) ми бачимо сцену, де Марія, сестра Лазаря, помазує ноги Ісусові миром дорогоцінним. Для одних це – вияв глибокої віри, пророчий знак підготовки до смерті Месії. Для інших – марнотратство. Юда Іскаріот, типовий представник земного мислення, бачить лише матеріальну втрату: «Чому не продано це миро за триста динаріїв?» (Ін. 12:5). Його світогляд – це прагнення до вигоди, до впливу, до соціальної "корисності". Для нього цар – це лідер, що забезпечує добробут.
Марія ж діє в дусі справжньої богослужбової жертовності. Вона визнає Христа як Того, Хто прийшов померти, визнає Його як Царя, якому належить честь і поклоніння ще до Його тріумфального входу в Єрусалим. Саме це помазання є передвісником Його хресної жертви, натяк на миро погребальне, але й на миро царське.
2. Вхід у Єрусалим: очікування тріумфу чи самопожертви?
Друга частина (Ін. 12:12–18) описує вхід Господній до Єрусалима. Люди вітають Його як царя: «Осанна! Благословен, хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!» (Ін. 12:13). Вони стелять пальмові гілки – знак перемоги, національного визволення. Народ вбачає у Христі Месію, що нарешті звершить земне визволення.
Проте Христос входить не на бойовому коні, а на осляті – смиренний Цар, Який приходить не для війни, а для спасіння. Це кардинальна різниця між очікуваннями: одні чекали політичного лідера, який силою звільнить Ізраїль, інші – розуміли глибше, хоча й меншість, що Царство Його «не від світу цього» (Ін. 18:36).
3. Протиставлення двох світоглядів
Ці два образи – цар земний і Цар Небесний – не просто паралельні. Вони суперечать одне одному. Земний цар приходить, щоб брати, керувати, нав’язувати волю. Христос приходить, щоб служити і віддати Себе (Мф. 20:28). Народ, що кричить «Осанна!» в неділю, вже в п’ятницю кричатиме «Розіпни!» – бо Його місія не відповідає їхнім очікуванням.
Ті, хто побачили в Христі Царя Небесного, як Марія, учні, пізніше розуміють сенс Його дій (Ін. 12:16). Вони приймають новий образ Месії – Того, Хто приходить не задля зовнішньої перемоги, а задля спасіння людини зсередини.
4. Сучасний контекст
Сьогодні перед кожним з нас також стоїть питання: якого Христа ми шукаємо? Чи ми очікуємо від Нього вирішення тимчасових проблем – здоров’я, грошей, добробуту, політичного порядку? Чи готові ми прийняти Його як Того, Хто закликає до покаяння, до Хреста, до життя вічного, яке починається з жертви?
Висновок
Євангеліє від Іоана 12:1–18 ставить нас перед викликом: розпізнати справжнє царювання Христа. Це царювання не в пишності й тріумфі, а в смиренні, служінні й любові аж до хреста. І лише той, хто зможе, як Марія, віддати все заради Христа, приймає Його як істинного Царя – Царя Небесного.
Амінь.
