Возлюблені браття і сестри у Христі!
О, яка предивна і чудесна Божественна премудрість! Як сонце сходить на східному краю і променями своїми освітлює всю землю, так і Слово Боже, втілене у Христі Спасителеві нашому, засяяло серед людей, просвітлюючи тьму невідання і скеровуючи наші стопи на путь істини.
Сьогоднішнє Святе Євангеліє відкриває нам одну з таких ясних зорь Божого одкровення, показуючи, як Господь наш Ісус Христос починає збирати учнів Своїх, як мудрий будівничий возводить храм душ людських, закладаючи камінь віри і любові.
«Наступного дня Ісус захотів іти в Галілею, і знаходить Филипа, і каже йому: Іди за Мною.» (Ін. 1:43)
Не людина сама від себе приходить до Бога, але Бог Сам виходить їй назустріч, ведучи її до спасіння! О, блаженне покликання! Чи не таким же голосом кликав Господь Авраама, виводячи його з дому батьківського? Чи не так поставив перед Мойсеєм неопалиму купину, щоби явити йому Свою волю?
Так і нині Христос промовляє до Филипа: «Іди за Мною!» — о, які солодкі ці слова, бо в них захована сама вічність! Як ніжний пастир, що збирає розсіяних овець, так і Христос збирає народ Свій, запалюючи у серцях вогонь віри.
Филип, як добрий проповідник, спішить поділитися благою звісткою, і знаходить Натанаїла, кажучи:
«Ми знайшли Того, про Кого писав Мойсей у Законі й пророки, Ісуса, сина Йосипового, з Назарета.»
Але що відповідає Натанаїл? «Чи може щось добре бути з Назарета?» О, який звичний це голос людський! Як часто серця наші, затьмарені гординею, сумнівом чи невірством, питають так само: «Чи може Господь явитися там, де я не чекаю?»
Проте Филип, сповнений мудрості, не входить у пусті словесні спори, а каже просто і сильно:
«Прийди і подивися!»
Як це нагадує нам голос Церкви Христової! Вона не сперечається, не доводить, не примушує, але свідчить: прийдіть, візьміть, скуштуйте, переконайтеся самі у благості Господній.
І коли Натанаїл приходить, Христос зустрічає його словами, що відкривають таємницю душі:
«Ось справжній ізраїльтянин, в якому немає лукавства.»
Як же дивно і страшно водночас, коли Господь заглядає у саме серце! Він знає нас глибше, ніж ми самі себе, бачить наші помисли ще до того, як вони стануть словами.
Натанаїл, приголомшений, питає: «Звідки Ти мене знаєш?»
І тут Христос вимовляє дивні слова:
«Перш ніж покликав тебе Филип, Я бачив тебе під смоковницею.»
О, таємниця смоковниці! Блаженні отці Церкви розуміють її як місце молитви, як символ законного Ізраїля, як образ роздумів про Господа. Блаженний Августин каже:
«Це знак того, що Бог бачить людину ще до її свідомого навернення.»
Бо навіть якщо серце наше ще сумнівається, якщо розум наш ще шукає доводів, Господь уже стоїть поруч і чекає, коли ми звернемося до Нього.
Приголомшений, Натанаїл вигукує:
«Равві! Ти – Син Божий, Ти – Цар Ізраїлів!»
Та Христос відповідає:
«Ти віруєш, бо Я сказав тобі: Я бачив тебе під смоковницею? Більше цього побачиш!»
Що це за більше? Що може бути величніше за чудесне Боже всевідання? Христос відкриває перед нами завісу майбутнього:
«Віднині побачите небо відкрите і Ангелів Божих, які сходять і возходять до Сина Людського.»
Ці слова — образ небесної слави, відкритої у Христі. Як сходи Якова у сні, так і Христос є тим, хто з'єднує небо і землю, хто є Шляхом, Істиною і Життям.
Браття і сестри!
Сьогодні це Євангеліє звертається і до нас. Чи не чуємо ми в глибині душі тих самих слів: «Іди за Мною»? Чи не стоїмо ми під тією ж смоковницею, очікуючи, коли Господь відкриється нам?
Хай буде серце наше готове відгукнутися на Його поклик! Хай наші уста, подібно до Натанаїлових, визнають: «Ти – Син Божий, Ти – Цар Ізраїлів!»
І якщо ми відкриємо Йому свою душу, тоді побачимо більше: побачимо відкрите небо, силу Божу, славу вічну і вічне блаженство у Христі Ісусі, Господі нашому.
Йому ж слава, честь і поклоніння навіки.
Амінь!
