В інтерв'ю виданню "Телеграф" Климент Вечеря зазначив, що єпископи УПЦ "не входять до жодних адміністративних органів РПЦ".
Але вже 20 березня 2025 року чинний митрополит УПЦ Філарет (Звєрєв) взяв участь у засіданні Священного Синоду Російської Православної Церкви. Його присутність задокументована — Філарета чітко видно на офіційному фото.
Факт проти слів. Коли риторика в ЗМІ розходиться з діями на камеру — це не що інше, як відверта дезінформація.
Вкотре бачимо: попри гучні заяви про «незалежність», УПЦ залишається інституційно пов’язаною з Москвою.
Богословській аналіз інтерв'ю
1. Еклезіологічний аспект (богослов’я Церкви)
Митрополит Климент наголошує, що УПЦ не має зв’язку з Російською Православною Церквою (РПЦ), і якщо такий був, то його вже розірвано. Водночас з богословської точки зору, церковна єдність не зводиться лише до юридичних зв’язків. Єдність Церкви — це духовна, канонічна і літургійна спільність. Якщо предстоятель УПЦ досі згадується на офіційному сайті РПЦ як член її Синоду, це свідчить не лише про "інформаційне непорозуміння", а про наявність бодай формальної канонічної єдності.
⛪ Богословськи нечесно говорити про "повну незалежність", якщо зберігаються бодай символічні чи молитовні зв’язки з Церквою, що благословляє агресію проти України.
2. Канонічний аспект
Климент посилається на грамоту патріарха Алексія II (1990 р.), як підставу для самостійності УПЦ. Але ця грамота лише делегувала автономію, а не надала автокефалію. З канонічної точки зору, повноцінна церковна незалежність мала б оформлятися Томосом про автокефалію, чого УПЦ не має.
Відмова визнати ПЦУ, яка отримала Томос від Вселенського патріарха, і водночас претензія на "незалежність" без визнання жодною іншою Помісною Церквою, виглядає канонічно суперечливо.
3. Морально-етичний вимір
Митрополит Климент заявляє: «Нас звинувачують в тому, чого ми не робили». Але при цьому в публічному просторі задокументовано десятки випадків проросійської риторики, співпраці з окупантами серед окремих кліриків УПЦ, і навіть — освячення російської зброї, як це було на Донбасі.
Богословськи й морально це має бути предметом глибокого внутрішнього покаяння й очищення, а не лише юридичного заперечення. Лише це могло б засвідчити щирий розрив із минулим і відданість Христовій істині.
4. Пастирський аспект
Климент заявляє, що у випадку виявлення зв’язків з РПЦ, УПЦ готова усунути ці моменти. Це свідчить про намагання пристосуватись до умов, зберігши структуру. Але тут виникає запитання: чи є пастирськи чесним до віруючих уникати глибшої самооцінки і просто мінімізувати юридичні ризики?
Христос не закликав Церкву пристосовуватись до політичних реалій. Церква має бути світлом світу — навіть ціною гонінь, а не політичної доцільності.
Підсумок богословського аналізу
| Аспект | Коментар |
|---|---|
| Еклезіологія | Формальні зв’язки з РПЦ ще присутні, що суперечить заявам про незалежність. |
| Канонічність | Автономія без автокефалії — обмежена і залежна форма буття Церкви. |
| Моральна відповідальність | Потрібне визнання і осуд гріхів частини кліру, що підтримували агресора. |
| Пастирська чесність | Справжнє служіння — це не юридичний маневр, а свідчення правди Христової. |
Заключне слово
УПЦ як релігійна структура зараз стоїть перед випробуванням — обрати правду або комфорт. Вона не зможе відмити себе від тіні Москви, лише переглянувши кілька статутів. Потрібна глибока духовна ревізія: відкритість до діалогу з уселенським православ’ям, покаяння, відмова від будь-яких зв’язків зі злом.
Христос сказав:
«І пізнаєте правду, і правда визволить вас» (Ів. 8:32).
