Нікейський символ віри, або Символ віри, є одним із ключових догматичних текстів християнства. Він був прийнятий на Першому Нікейському соборі 325 року як відповідь на аріанську єресь, яка заперечувала божественність Ісуса Христа. У Символі віри вперше чітко проголошувалася єдиносущність Бога-Сина з Богом-Отцем, що стало фундаментом християнського вчення про Пресвяту Трійцю.

Розвиток Символу віри

Пізніше, на Першому Константинопольському соборі 381 року, Символ віри був доповнений проголошенням божественності Святого Духа та Його рівності з Отцем і Сином. Цей доповнений текст, який ми знаємо як Нікео-Константинопольський символ віри, став основою християнського богослужіння і використовується в літургії як на Сході, так і на Заході.

Проте, внаслідок додавання до тексту слова filioque («і від Сина») у Західній церкві, виникла догматична суперечка. Це питання стало одним із ключових моментів, що привели до Великого розколу між Східною і Західною церквами в 1054 році.

Переклади та богословські труднощі

Оригінальний текст Символу віри був написаний грецькою мовою, однак його переклади викликали богословські суперечки. Наприклад, термін «ἐκπορευόμενον» (ісходження) у латинському перекладі звучав як «procedentem» (походження), що викликало певну плутанину у розумінні догмату.

Українські переклади Символу віри також різняться у використанні термінів «ісходження» та «походження». Це пояснюється як різницею богословських підходів, так і недостатньою уніфікацією богословських термінів у межах українського православного середовища.

Значення для сучасних християн

Нікейський символ віри є не просто історичним документом, а живим свідченням віри, яке об’єднує християн різних конфесій. Він нагадує про головні істини християнської віри та закликає кожного з нас бути вірними євангельському вченню.

Молитовне проголошення Символу віри під час літургії є не лише виразом віри, але й нагадуванням про нашу єдність у Христі.