У духовному житті кожного християнина Таїнство Покаяння займає особливе місце, адже саме через сповідь людина отримує благодать прощення, внутрішнє оновлення та силу для подальшої боротьби з гріхом. Однією з найглибших праць, присвячених цьому Таїнству, є «Книга про сповідь» преподобного Никодима Святогорця — світлого подвижника та богослова, чиї настанови й сьогодні залишаються неоціненним духовним скарбом.
У цій праці преподобний Никодим розкриває важливість постійної сповіді, пояснюючи, як вона допомагає християнину зберігати чистоту душі, утверджуватися в добрі та уникати духовних падінь. Пропоную вашій увазі переклад українською уривків із цієї книги, які розкривають п’ять головних благ, які отримує людина, яка регулярно приступає до Таїнства Покаяння.
Нехай ці слова святого старця надихнуть нас до щирої та глибокої сповіді, щоб ми, очищуючи свої серця, могли наближатися до Бога та спасіння.
Основні блага постійної сповіді
Перше благо, тому що, як дерева, які постійно пересаджуємо, не можуть пустити коріння глибоко в землю, так і поганим звичкам і гріховним властивостям душі часта сповідь не дозволяє пустити глибоке коріння в серці того, хто постійно сповідається, або, краще сказати, як старе і велике дерево не можна зрубати одним ударом сокири, так стару погану звичку або гріховну властивість душі одна лише сердечна біль, ще й та, можливо, недосконала, показана тим, хто кається на сповіді, не може повністю викорінити і знищити, хоча гріх і прощений розрішальною молитвою духівника.
Друге благо постійної сповіді По-друге, тому що той, хто постійно сповідається може з великою легкістю ретельно відчувати свою совість і дізнаватися число своїх гріхів, оскільки, завдяки тому, що він постійно скидає з себе тягар безлічі своїх гріхів за допомогою частої сповіді, їх завжди залишається менше. Тому йому легше їх знаходити і згадувати. А той, хто не сповідається постійно через зібрану ним безліч гріхів не може з точністю їх ні знайти, ні згадати, але часто забуває багато і тяжких своїх гріхів, які, залишаючись несповіданими, залишаються, а отже, непрощеними. Тому диявол нагадає їх йому в час його смерті і приведе його в таку скорботу, що нещасний буде проливати через них смертний піт і плакати, але без будь-якої користі, бо тоді вже не зможе їх сповідати. Третє благо постійної сповіді.
Третє благо, тому що той хто сповідається постійно, навіть якщо і зробить колись смертний гріх, однак, відразу ж, сповідавшись, одержує милість Божу, і всі вчинені ним добрі діла будуть клопотати для нього вічне життя. А той, хто не сповідається постійно, якщо, припустимо, і він зробить той же самий смертний гріх, і не побіжить відразу сповідатися, залишаючись несповіданим не тільки буде позбавлений благодаті Божої, а й всі звершені ним самостійно добрі діла – пости, бдіння, поклони тощо – не будуть клопотати йому про нагороду і життя вічне, будучи позбавленими благодаті Божої, яка є початком і основою всіх діл. що приводять до спасіння.
Четверте благо постійної сповіді По-четверте, тому що той, хто постійно сповідається має більш тверду надію, що смерть знайде його під благодаттю Божою, і що він, таким чином, спасеться. І диявол, який має звичку завжди ходити перед смертю до вмираючих, не тільки грішників, але й святих, як говорить великий Василій, і навіть до Самого Господа, відповідно до сказаного: Йде... князь світу цього і в Мені не має нічого, і диявол, що ходить перед смертю до людей подивитися, чи не знайде чого, піде і до нього, але не знайде нічого, тому що той попередньо подбав і його рахунки чисті, а в бухгалтерських книгах підведений баланс завдяки частій сповіді. А той, хто не сповідається постійно, найімовірніше, помре не посповідавшись і так загине навіки через те, що з легкістю впадає в гріх і не визнає, і через те, що час смерті невідомий.
П'яте благо постійної сповіді П'яте ж і останнє благо – упокорення людей і заборона їм грішити – постійність сповіді дає тому, що постійно сповідається, згадавши, що через кілька днів має сповідатися, навіть якщо і має бажання вчинити злочин, зустрічає перешкоду, через думки про сором, якому піддасться, коли буде сповідатися, і про викриття, яке почує від духівника. Тому і святий Іоан Ліствичник писав: «Ніщо не дає бісам і помислам такої сили проти нас, як те, що ми живимо їх не визнавши свої гріхи в серці». І ще: «Душа, думаючи про сповідь, наче вуздечкою утримується нею, щоб не грішити, бо те, що ми не сповідаємо ми, як у темряві, знову без страху здійснюємо». Тому той самий святий говорить про братів дивної однієї кіновії, про яку пише, що у них на поясах була повішена хартія, і вони записували на ній свої помисли кожен день і сповідували їх великому одному ігумену. Отже, брате мій грішнику, дізнаючись про це, частіше бувай на священній сповіді, тому що чим частіше ти ходиш до цієї купелі, тим більше очищуєшся, не відкладай час, говорячи: «Зроблю це, а потім посповідаюсь, бо Бог, хоча багато разів довго терпить, але завжди і попереджає: або не скажи: я згрішив, і що мені буде? Бо Господь є довготерпеливий ... Милість бо і гнів у Нього, і на грішниках спочине ярість Його. Пам'ятай завжди Самсона, який хоча і зміг тричі розірвати мотузки, якими його зв'язали чужинці, на четвертий раз не зміг більше їх розірвати і врятуватися: Вийду, як і раніше, і обтрушуся. І він не розумів, як Господь відступив від нього. Так і ти, брате, хоча і один, і два, і три рази, згрішив і відклавши виправлення і сповідь, потім сподобишся сповідатися і виправитися, але в четвертий, якщо, коли згрішив, відкладеш час сповіді, можливо, не сподобишся цього, але помреш не посповідавшись і не виправившись, нехай цього не буде ніколи ні з одним християнином.
Сповідь — це не просто формальність чи обряд, а могутній духовний інструмент, даний нам Богом для боротьби з гріхом, внутрішнього очищення та зміцнення на шляху до спасіння. Як показують настанови преподобного Никодима Святогорця, постійна сповідь має величезну силу: вона не дозволяє гріху глибоко вкорінитися в душі, допомагає тримати чистою совість, зберігає благодать Божу та дає надію на вічне життя.
Кожен, хто регулярно приступає до цього Таїнства, отримує не лише прощення, а й духовну стійкість — як щит проти спокус і помилок. Навпаки, той, хто відкладає сповідь, ризикує втратити благодать, забути свої гріхи й опинитися в небезпеці перед лицем смерті. Тому так важливо не відстрочувати каяття, а зі смиренням і щирістю приносити свої провини перед Богом, пам’ятаючи слова святого Іоана Ліствичника: «Душа, думаючи про сповідь, наче вуздечкою утримується нею, щоб не грішити».
Нехай ці роздуми надихнуть нас до частішого та глибшого покаяння, щоб ми, очищуючи свої серця, могли зберігати внутрішній мир, силу духу та справжню близькість із Господом. Адже, як зазначає преподобний Никодим, «чим частіше ти ходиш до цієї купелі, тим більше очищуєшся».
Не відкладай сповідь — бо час милості сьогодні, а завтра може бути запізно.
