У часи невизначеності та постійних викликів, що стоять перед Україною, питання про майбутнє стає центральним. Нещодавно обговорювалася тема, яка підняла важливі контрасти у поглядах на долю країни. Зокрема, йдеться про відеоролик священника УПЦ МП з Києва, Прот. Александр Проченко, який, посилаючись на Євангеліє, насаджував думку про те, що війна є "карою за гріхи", закликаючи до "смирення" та фактично до здачі перед агресором. У його проповіді не було жодної згадки про справжнього винуватця — Російську Федерацію.
Такий підхід викликає занепокоєння, адже замість підтримки та зміцнення духу, він сіє зневіру та пасивність. Дивує і відсутність належної реакції правоохоронних органів на діяльність каналу, що зареєстрований в Україні, а його аудиторія переважно складається з українців.
Євангеліє як джерело надії, а не капітуляції
На противагу цьому деструктивному наративу, справжнє вчення Євангелія та святих отців пропонує зовсім інший шлях. Христос закликає нас не турбуватися про завтрашній день (Матвія 6:34) та покласти всю надію на Бога, а не на смирення перед ворогом. Це означає не падати духом, не впадати у смуток, а триматися до кінця, покладаючись на Боже провидіння.
Приклад праведного Іова, який, переживши важкі страждання, не втратив віри, є яскравим підтвердженням цієї істини. Так само, як птахи небесні, що не сіють і не жнуть, але Отець Небесний годує їх (Матвія 6:25), ми повинні довіряти Богу у своєму майбутньому.
Історичні уроки та сучасні виклики
Історія України вже має трагічні приклади, коли зневіра призводила до катастроф. Голодомор, сто років тому, став наслідком нерішучості та відсутності єдності перед більшовицькою агресією. "Руський мир" саме цього і чекає — нашого морального падіння та ослаблення віри.
Проте сьогодні ми маємо шанс не лише вистояти, але й знайти справжнє джерело сили у Христі. Це не означає пасивне очікування. Ми повинні докладати зусиль, трудитися, вдосконалюватися заради майбутнього.
Шлях до перемоги: Віра, праця та довіра Богу
Блаженний Августин мудро зазначав: "Віддай минуле милосердю Божому, теперішнє — Його любові, а майбутнє — Його провидінню". Це глибокі слова, що закликають довіряти Божому промислу та не зневірятися.
Священнослужителі, які, як отець Олександр, ведуть людей у "моральну яму", заперечують справжню суть християнства. Адже, як говорить блаженний Августин, "Хто має Бога, той має все, а хто шукає все без Бога, той нічого не має".
Сьогодні, коли багато людей залишилися без житла та засобів до існування, важливо пам'ятати, що Господь несподівано подає допомогу, приводить добрих людей та відкриває нові двері. Це і є Жива присутність Божа в наші дні.
"Шукайте ж перше Царства Божого та правди Його, і все це вам додасться" (Матвія 6:33). Це правило для нашого життя: спочатку Бог, потім довіра, і тільки тоді — людські справи. Коли Бог на першому місці, все інше на своєму місці.
Церква є місцем, де серце, втомлене від щоденного страху, може заспокоїтись. Благословенний той, хто в темний час сподівається, причащається та молиться, допомагає іншим, відкриваючи двері для дії Божої благодаті.
На завершення, згадаймо слова блаженного Августина: "Коли Господь твій Пастир, чого ж ти боїшся?" Нехай наші молитви будуть словами подяки, а не страху, адже саме страху чекає від нас диявол, зло і Росія. Працюймо чесно, але без зневіри, і віддаймо завтрашній день у руки Божі. Довірмо себе Христу, бо той, хто тримається Бога, не впаде.
Позиція священника УПЦ МП, якого цитує автор відео, викликає серйозні застереження з богословської точки зору:
Маніпуляція поняттям "гріхи" та відмова від ідентифікації агресора: Твердження, що війна "за гріхи", без чіткого визначення агресора, є маніпулятивним. Православне богослов'я визнає поняття гріха та його наслідків, але ніколи не виправдовує агресію та геноцид як "божу кару" за гріхи жертви. Ігнорування очевидного зла та його джерела (Російської Федерації) є спотворенням істини, що суперечить християнській заповіді любові та справедливості. Це також спроба перекласти відповідальність з агресора на жертву.
Викривлення поняття "смирення": Заклик до "смирення" як до "здачі" перед ворогом є небезпечним викривленням православного розуміння цього поняття. Смирення в православ'ї — це покора волі Божій, внутрішня здатність приймати випробування, але це не пасивність перед обличчям зла, не відмова від захисту своєї Вітчизни та народу. Святі Отці завжди наголошували на необхідності боротьби зі злом, а не примиренні з ним. Захист своєї землі та родини від агресора є християнським обов'язком, а не "несмиренням". По суті, така інтерпретація смирення — це легітимізація окупації та насильства.
Ігнорування "триєдиної Русі": Пропаганда ідеї "триєдиної Русі", яку автор відео пов'язує з деякими канонізованими в РПЦ святими, є політизованим псевдобогословським наративом. Вона не має справжнього богословського обґрунтування і слугує виправданню імперських амбіцій Росії, заперечуючи суверенітет та самобутність України. Це антиканонічне та антицерковне вчення, що розколює єдність Церкви та народів.
Відсутність емпатії та пастирської відповідальності: Пастир, який не співчуває стражданням своєї пастви та закликає до покори перед агресором, втрачає свою пастирську відповідальність. Справжній пастир має бути разом зі своїм народом у скорботі, підтримувати його дух і надихати на боротьбу за правду.
Позиція автора відео: Богословськи обґрунтована та вірна
Натомість, позиція автора відео, який критикує священника УПЦ МП, є більш адекватною та відповідає духу православного богослов'я:
Акцент на довірі Богу та надії: Заклик "не турбуватися про завтрашній день" (Матвія 6:34) та покладати надію на Бога — це фундаментальний принцип християнської віри. Це не заклик до пасивності, а до внутрішньої стійкості та впевненості у Божому Промислі навіть у найтяжчі часи.
Правильне розуміння смирення: Автор вірно інтерпретує смирення як "не впасти у смуток, не впасти духом, не впасти вірою, а триматись до кінця". Це активне смирення, що передбачає боротьбу зі спокусами зневіри та страху, а не покору агресору.
Необхідність боротьби зі злом: Визнання Російської Федерації як агресора та необхідності боротьби з нею відповідає християнській заповіді захисту ближнього та боротьби зі злом. Православ'я не закликає до пацифізму перед обличчям несправедливої агресії.
Заклик до дії та вдосконалення: "Інтелектуально, фізично ми повинні дійсно докладати зусиль і трудитися і вдосконалюватися заради майбутнього" – це повністю відповідає православному вченню про синергію (співпрацю) людини і Бога. Бог діє через людські зусилля.
Посилання на блаженного Августина: Цитати "Віддай минуле милосердю Божому, теперішнє його любові, а майбутнє його провидінню" та "Коли Бог на першому місці, все інше на своєму місці" чудово ілюструють православну надію на Бога та правильну ієрархію цінностей.
Значення церковного життя та милосердя: Заклик до молитви, Причастя, допомоги іншим, як засобів відкриття дверей для Божої благодаті, є серцевиною православного духовного життя.
Боротьба зі страхом: "Страху чекає від нас диявол, зло і Росія" — це глибоке богословське розуміння психологічної війни та її духовних вимірів.
Висновок
З огляду православного богослов'я, позиція священника УПЦ МП є богословськи неспроможною та небезпечною. Вона спотворює християнські принципи, виправдовує агресію та сіє зневіру. Натомість, позиція автора відео є православно обґрунтованою. Вона підкреслює активну віру, надію на Бога, необхідність боротьби зі злом та захисту своєї землі, а також важливість особистих зусиль та духовного життя у часи випробувань.
Цей текст яскраво демонструє, як у часи війни богословські наративи можуть бути використані для підтримки чи руйнування духу нації, і наскільки важливо розрізняти істину від маніпуляцій, що прикриваються релігійними гаслами.
